Урок № 38 Тема. Україна в умовах наростання кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. (профіль)

Основні терміни та поняття:   інтернування, біженство.

Основні дати: осінь 1916  р.  — друга хвиля переслідувань австро-угорською владою західно -українського населення; 5  листопада 1916  р.  — імператор Австро-Угорщини підтвердив автономію Галичини без поділу на українську та польську частини; 22  січня 1917  р.  — лист лідерів Товариства українських поступовців до президента США.

Запитання та завдання

  1.  Пригадайте, як  розгорталися  воєнні  дії  на  території  України  в   1916  —  на  початку  1917  р.?

  2.  Схарактеризуйте  участь  УСС  у   подіях  весни  1916  —  початку 1917  р.

  3.  Порівняйте  політику,  яка  здійснювалася  російською  владою  на окупованих  землях  у   1914—1915   рр.  та  в  1916  —  на  початку 1917  р.

  4.  Простежте  за  картою:  1)  перебіг  воєнних  дій  на  території  України  в  1916  —  на  початку  1917  р.;  

2)  участь  у  бойових  діях  УСС у  1916  —  на  початку  1917  р.

  5.  Обґрунтуйте  або  спростуйте  таке  твердження:  розгортання  воєнних  дій  на  Південно-Західному  фронті  в  1916  —  на  початку 1917  р.  посилювало  кризові  явища  у  житті  воюючих  держав.

6.Яким  було  ставлення  населення  й  політиків  України  до  війни, коли  вона  розпочалася?

7.  Згадайте,  що  таке  економічна,  соціальна  та  політична  криза.  До яких  наслідків  вона  може  призвести?

Політика  Австро - Угорщини в з Західній  Україні.

Пошук  винних  у  воєнних  поразках  спричинив  восени  1916  р. другу  хвилю  переслідувань  австро-угорською  владою  українського населення.  Розгорнулися  нові  масові  інтернування  українців  до  концентраційних  таборів.  У  вересні  1916 р.  лише  до  табору  Талергоф прибуло  ще  2  тис.  заарештованих  українців.  Вони  утримувалися в  жахливих  умовах  у  дерев’яних  бараках,  збудованих  без  дотримання  будь-яких  санітарних  норм.  Це  викликало  епідемію  тифу,  на  який захворіло  понад  1  тис.  ув’язнених.  За  30   місяців  свого  існування Талергоф  постійно  вміщував  4—10  тис.  осіб,  переважно  українців  зі східноавстрійських  коронних  країв.  Українці  зазнали  в   Талергофі великих  утрат.

 ➤Робота з  термінами та поняттями

Інтернування  —  затримання  однією  з   воюючих  держав  громадян ворожої  сторони,  які  проживають  на  її  території,  і   поселення їх  у  певному  місці  в  умовах  обмеженої  свободи,  до  завершення війни.

Боротьба  з  москвофільством  та  інтернування  значної  кількості українців  до  концентраційних  таборів  стали  характерною  рисою  ставлення  Австро-Угорщини  до  українства  в  роки  війни.  Однак  із  вини як  центрального  уряду,  так  і   місцевих  адміністрацій  абсолютно  обґрунтовані  запобіжні  заходи  перетворилися  на  безконтрольний  терор проти  всього  українського  населення.  Він  супроводжувався  відвертими  зловживаннями  військових  і  жандармів,  серед  яких  з  особливою жорстокістю  ставилися  до  українців  угорці.  Від  голоду,  холоду  та епідемій  у  концентраційних  таборах  поряд  із  москвофілами  загинули тисячі  невинних  проавстрійськи  налаштованих  українців.  Українська трагедія,  організована  австро-угорськими  урядовцями,  тривала  до того  часу,  поки  в   центрі  не  усвідомили  надмірність  здійснюваних заходів.  За  рішенням  імператора  від  7 травня  1917  р.  Талергоф  та інші  концентраційні  табори  закрилися,  а   всіх  заарештованих  звільнили.

  2  Життя на фронті та в  тилу в  роки війни.

Від  самого  початку  Перша  світова  війна  безупинно  точилася  на українських  землях.  Наступальні  й  відступальні  армійські операції   потужними руйнівними  хвилями  проходили  територією  України,  залишаючи  після  себе  випалену  землю.  Трагедія  українського  народу  полягала  також  у  тому,  що,  не  маючи  власної  державності,  він  був  змушений воювати  один  проти  одного  в  арміях  ворогуючих  держав,  які  ігнорували  його  національні  інтереси.  Із  Наддніпрянської  України  в  роки війни  до  армії  було  мобілізовано приблизно  4   млн  осіб,  а  із  Західної  України  —  понад  250  тис.  осіб.  Унаслідок  цього  суспільство  втратило  свою найкращу  працездатну  молоду  частину,  що  знекровило  економіку України.  У   селянських  господарствах  України  залишилося  менше  ніж 39  %  працездатних  чоловіків,  на  промислових  підприємствах  — близько  70  %  робітників.
 З весни 1915 р. внаслідок значного погіршення економічного становища та поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно наростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви.
В Україні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю майже 204 тис.робітників. Тривалими й масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиції продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає:всього від серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських рухів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалася ув’язненнями заводіїв та активістів.

До виступів робітників і селян додалися виступи солдат. Звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, незадовільне постачання армії зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях — все це дедалі більше посилювало робітничий і селянський рух.

Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон, тощо. З часом почалося братання з солдатами противника. 25–27 жовтня 1916 р. сталося повстання в Кременчуку. Солдати відмовилися їхати на фронт, побили й порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. у Харкові, коли 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії відмовився виступати на позиції. Таких фактів дедалі більшало.

Робота з  документом

Зі  скарги  селян  Одеського  повіту   вповноваженому  із  заготівлі  хліба  для  армії  в  1915  р.

Ми  послали  своїх  синів  захищати  батьківщину  від  навали  ворогів, а  сім’ї  залишилися  без  робочих  рук;  грошей  для  найму  робітників  немає, господарства  близькі  до  зруйнування…  ми  позбавлені  можливості  розрахуватися  з  робітниками,  бо  неможливо  продати  хліб  навіть  перекупникам, які  відмовляються  приймати  його  за  півдарма…

  Запитання

1)  Які  факти  наведено  в   документі?

2)  Який  висновок  на  підставі  цих  фактів  можна  зробити  про  вплив війни  на  сільське  господарство  Наддніпрянщини?

Промислові  підприємства  України  були  перепрофільовані  на  забезпечення  армії  військовою  технікою  та  боєприпасами.  Потребам фронту  підпорядкували  й  залізничний  транспорт.  Різко  зменшилося забезпечення  товарами  народного  споживання  через  скорочення  виробництва  підприємствами  легкої  й  харчової  промисловості.  Ці  та інші  причини  призвели  до  зниження  життєвого  рівня  більшості  населення.

Величезних  збитків  війна  завдала  населенню  прикордонних  територій  України.  Так,  у  деяких  повітах  Волині  в  1915—1916   рр.  господарське  життя  майже  припинилося.  Евакуація  населення,  постійні  реквізиції  зерна,  фуражу  й  худоби  стали  надмірним  тягарем  для населення.  Під  час  війни  військова  та  цивільна  влада  часто  використовувала  селян  прифронтових  районів  для  примусового  риття  окопів, будівлі  оборонних  укріплень,  спорудження  мостів  й   відновлення  шляхів  сполучень.  До  виконання  цих  робіт  вони  залучалися  зі  своїм  ін вентарем,  возами  й   тягловою  силою.

Великим  лихом  для  населення  України  стало  біженство.  16  серпня  1914   р.  австрійські  газети  повідомляли,  що  «Відень  був  переповнений  біженцями  з  Галичини  і  Буковини»,  і  стверджували,  що  їхня кількість  досягає  70  тис.  осіб.  Наприкінці  1915  р.  в   столиці  Австрії перебувало  вже  137   тис.  утікачів  із  Західної  України.  Розмах  переселенських  процесів  примусив  австрійських  урядовців  почати  організацію  спеціальних  таборів  для  українських  біженців.  В  Австрії  для них  створили  табори  у  Вольфсбергу,  Гмінду  і  Гредігу.  У  них  біженці  жили  в   досить  непоганих  умовах  —  у  бараках  з   опаленням,  електричним  освітленням,  каналізацією,  водогоном.  Існували  лікарні, централізовані  кухні,  їдальні,  банно-пральні  споруди,  школи  для  дітей,  церкви.  Таким  чином,  система  таборів  для  воєнних  біженців стала  добре  організованим  кроком  австрійської  влади,  який  попри певні  незручності  забезпечив  гарантований  державою  захист  для  українців  із  прифронтових  регіонів.

Проблема  біженців  та  вигнанців  стала  також  великим  лихом  для населення  прифронтових  територій  України,  що  перебувало  під  російською  владою.  При  цьому  свідків  подій  вражала  жорстокість у  ставленні  до  біженців  вищого  російського  командування.  Так,  після  прориву  в  травні  1915   р.  німецько-австрійськими  військами  фронту  між  Горлице  та  Громником  Ставка  віддала  російським  військам наказ,  що  залишена  територія  «повинна  бути  перетворена  на  пустелю, тобто  звільнена  як  від  населення,  так  і   від  усього,  що  могло  становити  для  ворога  певну  цінність».  Після  цього  розпочалося  масове виселення  цих  земель.  Чимало  людей  залишали  свої  оселі,  схопивши

лише  вузли  із  сухарями.  Вони  рухалися  залізницями,  возами  або йшли  пішки.  Нестача  харчів,  одягу,  взуття  й  епідемії  спричиняли значну  смертність,  особливо  серед  старих  та  дітей.  У  Києві,  Харкові та  великих  містах  Наддніпрянщини  діяли  Комітети  допомоги  біженцям.  Ніяких  таборів  для  переселенців  влада  не  створювала.  Основні потоки  біженців  та  вигнанців  спрямовувалися  до  центральних  губерній  Росії.  У   січні  1916  р.  там  було  зареєстровано  2,7   млн  переселенців  із  прифронтових  районів.

Затягування  війни  змінило  ставлення  до  неї  населення.  Патріотичний  порив  та  ентузіазм  періоду  її  початку  вичерпався.  Для  мільйонів  людей  вона  стала  нескінченним  джерелом  тривоги  за  долю рідних  та  близьких,  які  перебували  в   армії  або  прифронтових  районах.  Солдати  також  утомилися  від  війни  й  утрачали  розуміння  того, за  що  саме  вони  ризикують  власним  життям.  Солдати  армій  против ника  почали  усвідомлювати,  що  вони  не  вороги  один  одному,  а  за -ручники  політики  своїх  урядів.

  Посилення економічної, соціальної та політичної кризи   в  Російській та  Австро- Угорській імперіях.

  Опрацювати таблиці

  Економічне становище України в роки Першої світової війни

Робота з діаграмами

Народні рухи в Україні (липень 1914 — лютий 1917)

Антивоєнний рух в Україні

Запитання

1.Проаналізуйте наведені статистичні дані. Зробіть висновок.

2. Визначте,  як  криза  проявлялася  в  різних  сферах  життя  —  економічній,  соціальній,  політичній.

Таблиця "Прояви кризи"

економічні	політичні
• Значні людські жертви і матеріальні втрати; • руйнація народного господарства, що призвело до зникнення товарів широкого вжитку і продуктів харчування,; • занепад селянських господарств; • підвищення цін; • нестача кваліфікованої робочої сили; • безробіття; • голод	• Царський уряд звинувачувався у некомпетентному керівництві; • посилювались опозиційні настрої в Державній Думі: висувалися вимоги провести демократичні реформи і припинити репресії щодо українців; • розпуск Думи; • наростання страйкового руху робітників, селянські бунти

➧Додаткова інформація

На  початок  1917  р.  в   соціально-економічному  житті  країн  —  учасниць

війни  посилилися  кризові  явища.  Періодичні  мобілізації,  зумовлені  величезними  людськими  втратами,  залишали  господарство  без  робочих  рук.  За роки  війни  погіршилася  робота  залізниць.  Першочерговим  їх  завданням стало  забезпечення  потреб  фронту.  Однак  пропускна  спроможність  залізниць  і  кількість  рухомого  складу  залишалися  недостатніми.  Станції  були забиті  ешелонами,  дедалі  більше  відчувалася  дезорганізація  транспорту.

На  початку  1916  р.  на  залізницях  Наддніпрянської  України  перебувало

близько  150  тис.  вагонів  неперевезених  вантажів.  У   зв’язку  з   ускладненнями  роботи  залізничного  транспорту  окремі  економічні  та  промислові райони  опинилися  у  фактичній  ізоляції.

Для  покриття  воєнних  витрат  уряди  країн  друкували  нові  гроші,  що

спричиняло  їх  знецінення  й   зростання  цін  на  товари  першої  необхідності. У  Російській  імперії  в   1916  р.  ціни  зросли  в   4—8  разів  порівняно  з  1914  р.

При  цьому  заробітна  платня  більшості  працюючого  населення  не  змінилася  або  навіть  зменшилася.  Невдоволення  викликала  також  нестача  про -дуктів  харчування  й  товарів.  Особливо  швидко  насування  продовольчої кризи  стало  відчуватися  в  Російській  імперії,  Німеччині  й  Австро-Угорщині.  Російський  уряд  для  її  подолання  вдався  до  встановлення  твердих цін  на  продукти  харчування  та  запровадження  карткової  системи.  Однак це  не  виправило  ситуацію,  а  призвело  до  зникнення  з  прилавків  товарів широкого  вжитку  й  поширення  спекуляції  ними.  При  цьому  влада  виявляла  свою  нездатність  змінити  ситуацію.

Безмірне  збагачення  одних  та  зубожіння  інших  спричиняли  обурення

широких  верств  населення.  Досить  поширеним  у  тогочасній  Україні  став вислів:  «Кому  війна,  а   кому  мати  рідна».  Невдоволення  населення  безпорад-ністю  влади  в  умовах  наростання  труднощів  воєнного  часу  сприяло  поширенню  соціальних  протестів.  У  Наддніпрянщині  зростає  страйкова  боротьба  робітників  за  свої  права.  Якщо  від  серпня  1914   до  вересня  1915   р.  у   страйках взяло  участь  близько  43  тис.  робітників,  то  до  вересня  1916   р.  кількість страйкуючих  збільшилася  до  228   тис.  осіб.  Від  серпня  1914  до  початку  1917   р. в  Україні  відбулося  також  понад  160  селянських  виступів.

Швидко  поширювалися  заворушення  серед  утомлених  багаторічною війною  солдатів.  Нестача  зброї  та  боєприпасів,  погане  харчування,  воєнні поразки,  бездарність  генералітету  наштовхувала  їх  на  думку  про  припи-нення  війни  й  усунення  від  влади  своїх  правителів.  Відомі  випадки  невиконання  цілими  підрозділами  наказів  командування.  Так,  у  січні  1917  р. на  Південно-Західному  фронті  в   Сарнах  солдати  223-го  полку  відмовилися виступати  на  передову.  Повстання  було  жорстоко  придушено:  вісім  осіб розстріляно,  а  36  —  засуджено  до  каторжних  робіт.  Солдати  дезертирували  з  фронту,  убивали  ненависних  офіцерів,  здавалися  в   полон.  Нерідко виснажені  війною  солдати  ворогуючих  армій  кидали  зброю  та  браталися один  з  одним.

Братання на російсько-німецькому фронті, 1917р.

Одночасно  з  економічною  й  соціальною  кризою  у   воюючих  державах

загострювалася  політична  криза.  В   Австро-Угорщині  дедалі  більше  політиків  висловлюють  незадоволення  призупиненням  на  період  війни  діяльності  австрійського  рейхстагу  та  угорського  сейму,  а  також  тим,  що  імператор  править  державою  за  допомогою  надзвичайних  параграфів  (указів) і  надзвичайного  стану.  Проявом  політичної  кризи  в   Австро-Угорщині  була вимушена  згода  офіційного  Відня  на  невигідне  для  нього  розв’язання  польської  проблеми.  23  жовтня  1916  р.  австрійський  імператор  Франц  Йосиф разом  із  німецьким  кайзером  Вільгельмом  оголосили  про  відновлення  на польських  землях,  відвойованих  Німеччиною  в   Російської  імперії,  Польської  держави  під  фактичним  німецьким  протекторатом.  Відчуваючи  своє безсилля  перед  Німеччиною,  для  того  щоб  захистити  свої  державні  інтереси та  запобігти  майбутнім  польсько-німецьким  претензіям  на  Галичину,  австрійці  змогли  лише  включити  до  документа  твердження  про  «неподільну цілісність»  Галичини  у   складі  Австро-Угорщини.  5   листопада  імператор підтвердив  «особливий»  статус  Галичини  та  її  автономію  без  будь-якого поділу  на  польську  та  українську  частини.  Це  викликало  обурення  й  протести  українських  громадсько-політичних  діячів  краю.

У  Російській  імперії  також  помітними  були  ознаки  політичної  кризи.

Цар  Микола  ІІ  відправляв  у  відставку  одних  чиновників  і   призначав  інших,  які  теж  швидко  втрачали  посади.  За  два  роки  війни  в   країні  змінилися  чотири  голови  Ради  міністрів,  шість  міністрів  внутрішніх  справ  і  чотири  військові  міністри.

В  умовах  поглиблення  економічної,  соціальної  та  політичної  кризи  в  Росії  й  Австро-Угорщині  активізувалися  опозиційні  сили.  Українські  політи ки  також  усвідомлювали,  що  революційний  неминучий  вибух  і   майбутнє українців  залежатиме  передусім  від  них  самих.  Так,  22  січня  1917  р.,  після  оприлюднення  президентом  США  В.  Вільсоном  заяви  «14   пунктів»  із викладом  бачення  принципів  побудови  міждержавних  відносин  у   післявоєнному  світі,  лідери  Товариства  українських  поступовців  звернулися  до нього  з  листом.  У   ньому  акцентувалася  увага  на  антиукраїнській  політиці Росії  й  висловлювалася  надія  на  можливість  надання  Україні  автономії.

Таким чином, під час Першої світової війни Російська та Австро-Угорська імперії опинились у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Водночас війна призвела до посилення національного руху в багатьох країнах, в тому числі і на українських землях.

 Запитаннями

  1.  Що  таке  інтернування?

  2.  Коли  австрійська  влада  закрила  концентраційний  табір  Талергоф?

  3.  Якою  була  кількість  мобілізованих  із  Наддніпрянщини  до  російської  армії  в  роки  війни?

  4.  Де  було  створено  австрійською  владою  табори  для  біженців  із

Західної  України?

  5.  Скільки  селянських  виступів  відбулося  в  Наддніпрянській  Україні  в  серпні  1914   —  на  початку  1917  р.?

  6.  Схарактеризуйте  політику  Австро-Угорщини  в  Західній  Україні в  цей  період.

  7.  Визначте  особливості  життя  на  фронті  та  в  тилу  в  період  війни.

  8.  Наведіть  факти,  що  свідчать  про  посилення  економічної,  соціальної  та  політичної  кризи  в  Росії  й  Австро-Угорщині  в  роки  війни.

  9.  Сучасний  український  історик  Я.  Грицак  уважає,  що  між  Першою

світовою  війною  та  революційними  подіями,  які  розпочалися в   Україні  в   1917  р.,  існує  глибинний  зв’язок.  На  його  думку, «для  українців  революція  почалася  не  в  1917,  а   в  1914  р.».  На підставі  яких  фактів,  на  вашу  думку,  дослідник  міг  зробити  такий висновок?

Висновок 

 У  тогочасній  урядовій  політиці  Австро-Угорщини  щодо  українства поряд  із  позитивними  явищами  (турбота  про  біженців,  переселенців  тощо)  спостерігалися  також  численні  порушення  прав  людини,  які  заслуговують  усебічного  засудження.

  На  початок  1917  р.  ставало  зрозумілим,  що  три  роки  кровопролитної  війни  не  спричинили  наближення  до  перемоги  жодної з   воюючих  сторін.  Війна  затягувалася,  а   соціально-економічне становище  держав,  які  брали  в   ній  участь,  погіршувалося.

  Тягар  війни,  розв’язаної  правителями  держав  для  задоволення власних  амбіцій,  ліг  на  плечі  населення,  що  спричинило  зростання  невдоволення  на  фронті  та  в   тилу.  Загальне  напруження  в   суспільстві  поступово  набувало  ознаки  кризи,  яка  наближала  соціальний  вибух.
      Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції. Дедалі відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Наслідки Першої світової війни для України

Негативні	Позитивні
•Розорення західноукраїнських земель (зруйновано 40 % житлових і господарських будівель, близько 2 тис. підприємств, скорочено на третину видобуток нафти. Поголів’я худоби скоротилося на половину) • Значні людські втрати (понад 500 тис. загиблих) • Утримання за рахунок місцевих ресурсів 50 % діючої російської армії (3,5 млн осіб), та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України • Виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб • Загальні витрати Росії на війну складали 41 млрд руб. • Інфляція (ціни зросли в 4—8 разів) • Падіння виробництва, кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщині скоротився видобуток залізної руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 р.; зростання залежності промисловості від іноземного капіталу •Диспропорція у розвитку промисловості (швидке зростання галузей воєнного виробництва, занепад цивільного виробництва) • Скорочення посівних площ (на 1,880 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробництва цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 р.); загострення продовольчої проблеми в містах, поява черг • Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чоловічого населення) • Загострення соціальних проблем • Перебої в роботі транспорту • Посилення страйкової боротьби робітників (1914 р. — 30 тис. осіб, 1915 р. — 50 тис. осіб, 1916 р. — 200 тис. осіб) і виступів селян (протягом 1914—1916 рр. — 160)	ü Зростання національної самосвідомості населення ü Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду ü Підняття «українського питання» на міжнародний рівень

Це цікаво

ГАЛИЦЬКА “РУЇНА”: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ (1914–1915 рр.)
[DOC]Ірина Кучера. ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ У 1914–1917 рр.
1914–1916 рр. У МЕМУАРНІЙ СПРАДЩИНІ ДМИТРА ДОРОШЕНКА