Практичне заняття № 4.Уроки державотворчих процесів

Мета:

· Розглянути принципи організації влади УНР і ЗУНР, Української держави П.Скоропадського та Директорії;

· Визначити спільне і відмінне;

· Удосконалювати вміння учнів працювати з історичними джерелами, схемами, таблицями; розвивати історичне та логічне мислення;

· Формувати вміння висловлювати власну думку до поставленої проблеми;

·Виховувати почуття патріотизму, сприяти вихованню толерантного і доброзичливого ставлення до інших людей, народів, націй.

Поняття:  держава, автономія, універсал, закон;

Дати:

· січень 1918 р. ухвалення ІV Універсалу УЦР, проголошення незалежності УНР;

·  січень (лютий) 1918 р. Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу ;

· 29 квітня 1918 р. державний переворот і прихід до влади П.Скоропадського;

· 14 листопада 1918 р. утворення Директорії листопад 1918 р. проголошення ЗУНР;

· 22 січня 1919 р. Акт злуки ЗУНР і УНР у єдину соборну Українську Народну Республіку;

· грудень 1919 – травень 1920 р. Перший «Зимовий похід» Армії УНР;

· квітень 1920 р. Варшавська угода;

·  березень 1921 р. Ризький мир;

·  листопад 1921 р. Другий «Зимовий похід» Армії УНР

Тип уроку. Повідомлення нових знань, розвиток умінь і навичок.

Вид уроку. Практичне заняття. Представлення творчих проектів.

Навчально-методичне забезпечення. 1. Гупан Н. М. Історія України : 10 кл. Рівень стандарту. Академічний рівень / Н. М. Гупан, О. І. Пометун, Г. О. Фрейман. – К. : Видавничий дім «Світ знань», 2010. – 288 с. : іл., карти.

2. Кульчицький С. В. Історія України. 10 клас : підруч. для загальноосвіт. навч. закл. : рівень стандарту, академ. рівень / С. В. Кульчицький, Ю. Г. Лебедєва. – К. : Генеза, 2010. – 304 с. : кольор. іл.

3.    Реєнт О. П. Історія України : підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл. : рівень стандарту, академ. рівень / О. Реєнт, О. Малій. – К. : Генеза, 2010. – 240 с. : іл.

4.    Турченко Ф. Г. Історія України. 10 кл. : підруч. для загальноосвіт. навч. закл. : профільний рівень / Ф. Г. Турченко. – К. : Генеза, 2010. – 304 с. : іл.

5.    Довідник з історії України (А–Я) : посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К. : Генеза, 2001. – 1136 с.

6.Історія епохи очима людини: Україна та Європа у 1900–1939 роках / Ю. С. Комаров [та ін.]; Всеукраїнська асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба». – К. : Генеза, 2004. – 256 с. : іл.

7.    Дидактичний та роздавальний матеріал, писемне та наочне приладдя.

Матеріали до заняття

І. Розвиток умінь і навичок орієнтування в історичному просторі.

Джерело 1. 10 цитат діячів революції 1917–1921 років 

1. Сергій Єфремов: “Добре оборудована і поставлена українська школа далеко, безмірно більше може дати для справи політичної автономії, ніж сотні найкращих демагогічних трактатів. Кілька поколіннів, переведених через рідну школу, дадуть таку міцну й непохитну відпору до наших політичних демагогів, якої не створити всякими гострими заходами”. 

2. Михайло Грушевський “Кінець московської орієнтації”: “Перше, що я вважаю пережитим і віджитим […], се наша орієнтація на Московщину, на Росію, накидувана нам довго й уперто силоміць і кінець кінцем присвоєна собі значною частиною українського громадянства. Вона була підірвана російською революцією, що ослабила той московський примус... Ну а війна більшовиків з Україною рішуче поставила хрест над сею ідеологією, розв’язала всякі моральні вузли, яких-небудь очах ще могли зв’язувати Українця з московським громадянством... Я вважаю таке визволення від “песького обов’язку” супроти Московщини надзвичайно важним і цінним”. 

3. Симон Петлюра “Відозва до українських солдат”: “Я, яко генеральний секретар по військових справах в Українській Народній Республіці, закликаю всіх вас, мої товариші й друзі, в теперішній час до загальної дружньої роботи. Будьте організовані та з’єдинені всі за одного і один за всіх”. 

4. Володимир Винниченко “Відродження нації”: “Центральна Рада мала служити переважно національним центром, вона мала завдання зібрати всі сили, які мало українство, тими силами привести маси до національної свідомості… спіраючись на це, творити соціальні перебудову в відповідних наших, національних формах”. 

5. Євген Чикаленко “Щоденник”: “Недавно бувши в Грушевського, доводив йому, що Україну треба будувати на середньому землевласникові, що має від 15 до 150 десятин землі, бо це єсть найпевніший, найздоровіший елемент на селі. Великі землевласники та городяни чужі нам: або росіяни, або поляки. Грушевський впадає в крайність в соціялізацію землі. Це вносить незадоволення в верстви, що мають більше 10–15 десятин землі, і тішить сільську голоту, бо наче досягає її ідеалу рівності. Але ця рівність погубить нашу державу, бо селяни, живучи на дрібних кавалках, не зможуть розвинути сільської промисловості, але й не дадуть робітника для фабричної. В результаті наші городяни і селяни муситимуть купувати все за кордоном, не маючи хліба на вивоз навіть в свої міста… На мою думку, треба дозволити вільний продаж землі, встановивши якийсь максимум, більше якого не можна купувати. Тоді земля швидко перейде в руки тих, яким вона дійсно потрібна, хто дорожить і любить її, а ота “пролетарія” піде собі на фабрики і заводи, бо все одно всім не можна ж хлібопашить”.

 6. Дмитро Донцов “Підстави нашої політики”: “Перший Універсал видано під натиском мас, третій – внаслідок упадку уряду Керенського, четвертий – знову проти волі Ради. Мир у Бересті Литовському і закликання німців так само були вимушені. У зовнішню політику не внесла Рада ніякої організуючої, ясної для маси ідеї. У політиці внутрішній вона обмежила своє завдання до гальмування революційної енергії пробудженого націоналізму. Безперестанно оглядаючись на Петербург, вона відучувала маси дивитися на Київ як на осібний центр політичної волі... Природа любить економію: коли Україна устами своїх революціонних провідників хотіла робити те саме, що й Росія, то виявилося, що публіка воліє оригінал, а не кепський плагіат”. 

7. Євген Чикаленко “Щоденник”: “Взагалі трагічне становище українського народу; і коли його поривання до організації своєї держави не здійснять тепер, то доведеться, як і полякам, ще ждати на другу мирову війну, після якої вже напевне прийде черга і на українську державу. Як воно не складеться в близькім часі, а сьогоднішнє з'єднання України в одну державу після 700-літньої розлуки єсть величезної ваги річ”. 

8. Михайло Грушевський “Спомини”: “...19 березня відбулася українська 12 маніфестація. Своїм грандіозним характером, своїм одушевлінням, своїм ентузіазмом вона перейшла всі наші сподіванки. В ній узяли участь понад сто тисяч людей... Українська маніфестація була переломним моментом в розвитку українського руху в Києві”.

 9. Михайло Грушевський “Спомини”: “Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських верств і доповнена делегатами організацій позакиївських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі є признаним усім свідомим українством центральним українським урядом. З’їзд має дати йому останню форму, вибрати його в постійнім уже складі … одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію”. 

10. Микола Голубець “ХХ-ліття українського мистецтва”: “В 1917 р. повстала в Києві, начебто з нічого – Українська Академія Мистецтв. Несподівано й неждано для ширшого загалу найшлися для неї вчителі, а поміж ними такі величини, як ґеніяльний ґрафік Ю. Нарбут, європейської міри маляр О. Мурашко, творець нового монументального малярства М. Бойчук, а далі браття Кричевські, пейзажист Бурачек і цілий ряд інших, про яких відношення до мистецтва, а головно до українського мистецтва, за малими виїмками, не було серед громадянства хоч би й приблизного уявлення. Для загалу громадянства, виключаючи втаємничених, було це об’явлення, одушевляючий результат – української революції”.

Джерело 2.

100 років тому: Перший Універсал Центральної Ради – піднесення в українців і шок в росіян

( I ) УНІВЕРСАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого

 Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі. Найкращі сини твої, виборні люде від сел, від фабрик, від салдацьких казарм, од усіх громад і товариств українських вибрали нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам стояти й боротися за ті права і вольности. Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так: Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори. Ті ж закони, що мають лад давати по всій російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті. Ніхто краще нас не може знати, чого нам треба і які закони для нас луччі. Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде одібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, манастирські та инші землі у власність народів, як буде видано про це закона на Всеросійському Учредительному Зібранні, право порядкування нашими українськими землями, право користування ними належало тільки нам самим, нашим Українським Зборам (Соймові). Так сказали виборні люде з усієї Землі Української. Сказавши так, вони вибрали з-поміж себе нас, Українську Центральну Раду, і наказали нам бути на чолі нашого народу, стояти за його права і творити новий лад вільної автономної України. І ми, Українська Центральна Рада, вволили волю свого народу, взяли на себе великий тягар будови нового життя і приступили до тієї великої роботи. Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одпіхнуло простягнену руку українського народу. Ми вислали до Петрограду своїх делегатів (послів), щоб вони представили Російському Тимчасовому Правительству наші домагання. А найголовніші домагання ті були такі: Щоб Російське Правительство прилюдно окремим актом заявило, що воно не стоїть проти національної волі України, проти права нашого народу на автономію. Щоб Центральне Російське Правительство по всіх справах, що торкаються України, мало при собі нашого комісара по українських справах. Щоб місцева власть на Вкраїні була об'єднана одним представником від Центрального Російського Правительства, се-б то, вибраним нами, комісаром на Вкраїні. Щоб певна частина грошей, які збираються в Центральну казну з нашого народу, була віддана нам, представникам сього народу, на національно-культурні потреби його.

Всі сі домагання наші Центральне Російське Правительство одкинуло. Воно не схотіло сказати, чи признає за нашим народом право на автономію та право самому порядкувати своїм життям. Воно ухилилось од відповіді, одіславши нас до майбутнього Всеросійського Учредительного Зібрання. Центральне Російське Правительство не схотіло мати при собі нашого комісара, не схотіло разом з нами творити новий лад. Так само не схотіло признати комісара на Україну, щоб не могли разом з ним вести наш край до ладу й порядку. І гроші, що збираються з нашої землі, одмовилось повернути на потреби нашої школи, освіти й організації. І тепер, Народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад. Коли Тимчасове Російське Правительство не може дати лад у нас, коли не хоче стати разом з нами до великої роботи, то ми самі повинні взяти її на себе. Се наш обов'язок перед нашим краєм і перед тими народами, що живуть на нашій землі. І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя. Отже, хай кожен член нашої нації, кожен громадянин села чи города однині знає, що настав час великої роботи. Од сього часу кожне село, кожна волость, кожна управа повітова чи земська, яка стоїть за інтереси Українського Народу, повинна мати найтісніші організаційні зносини з Центральною Радою. Там, де через якість причини адміністративна влада зосталась в руках людей, ворожих до українства, приписуємо нашим громадянам повести широку дужу організацію та освідомлення народу, і тоді перевибирати адміністрацію. В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з иншими національностями,приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з нами приступить до підготовки нового правильного життя. Центральна Рада покладає надію, що народи неукраїнські, що живуть на нашій землі, також дбатимуть про лад та спокій в нашім краю, і в сей тяжкий час вседержавного безладдя дружно, одностайно з нами стануть до праці коло організації автономної України. І коли ми зробимо сю підготовчу організаційну роботу, ми скличемо представників від усих народів Землі Української і виробимо закони для неї. Ті закони, той увесь лад, який ми підготовим, Всеросійське Учредительне Зібрання має затвердити своїм законом. Народе Український! Перед твоїм вибраним органом - Українською Центральною Радою стоїть велика і висока стіна, яку їй треба повалити, щоб вивести народ свій на вільний шлях. Треба сил для того. Треба дужих, сміливих рук. Треба великої народньої праці. А для успіху тої праці насамперед потрібні великі кошти (гроші). До сього часу український народ всі кошти свої оддавав у Всеросійську Центральну Казну, а сам не мав та не має тепер від неї того, що повинен би мати за се. І через те ми, Українська Центральна Рада, приписуємо всім організованим громадянам сел і городів, всім українським громадським управам і установам з 1-го числа місяця липня (іюля) накласти на людність особливий податок на рідну справу і точно, негайно, регулярно пересилати його в скарбницю Української Центральної Ради. Народе Український! В твоїх руках твоя доля. В сей трудний час всесвітнього безладдя й роспаду докажи своєю одностайністю і державним розумом, що ти, народ (робітників), народ хліборобів, можеш гордо і достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним.

 Ухвалено: Київ, року 1917, місяця червня числа 10.

1 Універсал Української Центральної Ради [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Верховної Ради України – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/site/const/universal-1.html

Джерело 3.

ІІ Універсал Української Центральної Ради

Джерело 4.

Другий Універсал Центральної Ради

(1917 р., липня 16/3)
( I І ) У Н І В Е Р С А Л УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Представники Временного правительства повідомили нас про ті певні заходи, яких Временне правительство має вжити в справі управління на Україні до Учредительного зібрання. Временне правительство, стоячи на сторожі завойованої революційним народом волі, визнаючи за кожним народом право на самоозначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного зібрання, простягає руку представникам української демократії – Центральній Раді, і закликає в згоді з ним творити нове життя України на добро всієї революційної Росії.

Ми, Центральна Рада, яка завжди стояла за те, щоб не одділяти Україну од Росії, щоб вкупі з усіма народами її прямувати до розвитку та добробуту всієї Росії і до єдності демократичних сил її, з задоволенням приймаємо заклик правительства до єднання і оповіщаємо всіх громадян України:

Українська Центральна Рада, яка обрана українським народом через його революційні організації, незабаром поповниться на справедливих основах представниками інших народів, що живуть на Україні, від їх революційних організацій, і тоді стане тим єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю.

Поповнена Центральна Рада виділить наново з свого складу окремий одповідальний перед нею орган – Генеральний секретаріат, що буде представлений на затвердження Временного правительства як носитель найвищої крайової влади Временного правительства на Україні.

В цім органі будуть об’єднані всі права і засоби, щоб він як представник демократії всієї України і разом з тим як найвищий крайовий орган управління, мав змогу виконувати складну роботу організації та впорядкування життя всього краю в згоді з усією революційною Росією.

В згоді з іншими національностями України і, працюючи в справах державного управління як орган Временного правительства, Генеральний секретаріат Центральної Ради твердо йтиме шляхом зміцнення нового ладу, утвореного революцією.

Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада в згоді з національними меншостями України підготовлятиме проекти законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Учредительного зібрання.

Вважаючи, що утворення крайового органу Временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного зібрання межах і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономної України до Всеросійського Учредительного зібрання.

Що торкається комплектування українських військових частин, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті військового міністра, при Генеральному штабі і при Верховному головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частин виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню військового міністра, буде являтись, з технічного боку, можливим без порушення боєспособності армії.

Оповіщаючи про це громадян України, ми твердо віримо, що українська демократія, яка передала нам свою волю, разом з революційною демократією всієї Росії та її революційним правительством прикладе всі свої сили, щоб довести всю державу, і зокрема Україну, до повного торжества революції.

Історія України: хрестоматія / упоряд. В. М. Литвин. – К. :

Наук. думка, 2013. – С. 530–531.

Джерело 5.

ІІІ Універсал Української Центральної Ради

Третій Універсал Української Центральної Ради

(1917 р., листопада 20/7)

Народе український і всі народи України!

Тяжка і трудна година впала на землю республіки Російської. На півночі в столицях іде межиусобна і кривава боротьба. Центрального правительства нема, і по державі шириться безвластя, безлад і руїна.

Наш край так само в небезпеці. Без власті дужої, єдиної, народної Україна теж може впасти в безодню усобиці, різні, занепаду.

Народе український! Ти разом з братніми народами України поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі. І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею во ім’я творення ладу в нашій країні, во ім’я рятування всеї Росії, оповіщаємо:

віднині Україна стає Українською Народною Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і правити належить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству – Генеральному Секретаріатові України. Маючи силу і власть на рідній землі, ми тою силою і властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але і всієї Росії.

Отож, оповіщаємо:

до території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українська, має бути встановлене по згоді організованої волі народів.

Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:

віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі, касується. Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна Рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетом, обраним народом, тими землями до Українських Установчих зборів.

Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо:

на території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх підприємствах вісім годин праці.

Тяжкий і грізний час, який перебувас вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо генеральному секретарству праці від цього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Української Республіки ми, Українська Центральна Рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через Центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори.

Так само будемо дбати, щоб на мирному конгресі права народу українського в Росії і поза Росією не було в замиренні порушено. Але до миру кожен громадянин Республіки України, разом з громадянами всіх народів Російської республіки, повинен стояти твердо на своїх позиціях як на фронті, так і в тилу.

Останніми часами ясні здобутки революції було затемнено відновленою карою на смерть.

Оповіщаємо:

однині на землі Республіки Української смертна кара касується.

Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Про се негайно буде виданий закон.

Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.

З тою метою приписуємо генеральному секретарству судових справ зробити всі заходи до упорядкування судівництва і привести до згоди з правними поняттями народу.

Генеральному секретарству внутрішніх справ приписуємо:

вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкращою основою вільного демократичного життя.

Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканості особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами.

Український народ, сам довгі роки боровшися за свою національну волю і нині її здобувши, буде твердо охороняти волю національного розвитку всіх народностей на Україні сущих, тому оповіщаємо, що народам: великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя та доручаємо нашому генеральному секретарству національних справ подати нам в найближчому часі законопроект про національно-персональну автономію.

Справа продовольча є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час. Українська Народна Республіка повинна напружити всі свої сили і рятувати як себе, так і фронт, і ті частини Російської республіки, які потребують нашої допомоги.

Громадяни! Іменем Народної Української Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна Рада, кличемо всіх до рішучої боротьби зі всяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм, які дадуть великій і знеможеній республіці Росії здоровля, силу і нову будуччину. Вироблення тих форм має бути переведено на Українських і Всеросійських Установчих зборах.

Днем виборів до Українських Установчих зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 р., а днем скликання їх – 9 січня (января) 1918 р.

Історія України: хрестоматія / упоряд. В. М. Литвин. – К. :

Наук. думка, 2013. – С. 533–535.

Джерело 6.

IV Універсал Української Центральної Ради

Четвертий Універсал Української Центральної Ради

(1918 р., січня 24/11)

Народе України! Твоєю силою, волею, словом стала на землі українській вільна Народна Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх – борців за вольності і права трудящих.

Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш край і людність. Гроші в ціні падають. Хліба зменшується. Насуває голод. По краю розплодились юрби грабіжників і злодіїв, особливо, коли з фронту посунуло військо, зчинивши криваву різню, заколот і руїну на нашій землі.

Через усе це не могли відбутися вибори в Українські Установчі збори в приписаний нашим попереднім Універсалом час і ці Збори, призначені на нинішній день, не могли зібратись, щоб прийняти з наших рук нашу тимчасову найвищу революційну владу над Україною, уставити лад в Народній Республіці нашій і організувати нове правительство.

А тим часом Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні і насилає на наші землі своє військо, красногвардєйців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

Ми, Українська Центральна Рада, зробили всі заходи, щоб не допустити цеї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але Петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою.

Крім того, те саме Петроградське правительство народних комісарів починає затягати мир і кличе на нову війну, називаючи її до того ще «священною». Знов польється кров, знов нещасний трудовий народ повинен класти своє життя.

Ми, Українська Центральна Рада, обрана з’їздами селян, робітників і солдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру і мир демократичний повинен бути якнайшвидше.

Але для того, щоб ні руське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді, установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України:

однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Зо всіма сусідніми державами, як то Росія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки.

Вдасть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу, селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народних Міністрів.

Отож, насамперед приписуємо правительству Республіки нашої – Раді Народних Міністрів – від цього дня вести розпочаті вже нею переговори про мир з Центральними державами цілком самостійно й довести їх до кінця, незважаючи ні на які перешкоди з боку яких-небудь інших частин бувшої Російської імперії, і установити мир, щоб край наш розпочав своє господарське життя в спокої й згоді.

Що ж до так званих «більшовиків» та інших напастників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо правительству Української Народної Республіки твердо й рішуче взятися до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу. Народна Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограда найманих насильників, які топчуть права Української Республіки.

Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами, тяжко змучила наш народ, знищила наш край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець!

З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати вояків, після підтвердження мирних переговорів – розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народну міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням пануючих верств.

Поруйновані війною і демобілізацією місцевості мають бути відновлені за поміччю і заходами державного нашого скарбу.

Коли вояки наші повернуться додому, народні ради – волосні й повітові та міські думи мають бути переобрані в час, який буде приписано, щоб і вояки наші мали в них голос. А тим часом, щоб встановити на місцях таку вдасть, до якої б мали довір’я й яка б спиралась на всі революційно-демократичні верстви народу, Правительство повинно закликати до співробітництва з місцевими самоврядуваннями ради селянських, робітничих і солдатських депутатів, вибраних з місцевої людності.

В справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі, згідно з нашою постановою на сьомій сесії. Закон цей буде розглянуто за кілька день в повній Центральній Раді, і Рада Народних Міністрів вживе всіх заходів, щоб передача землі в руки трудящих уже до початку весняних робіт через земельні комітети неодмінно відбулась. Ліси ж, води і всі багатства підземлі яко добро українського трудящого народу, переходять в порядкування уряду Української Народної Республіки.

Війна також відібрала на себе всі трудові заробницькі сили нашої країни. Більшість заводів, фабрик і майстерень виробляли тільки те, що було потрібно для війни, і народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець! Отож приписуємо Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам.

Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а также інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли б знайти працю і прикласти свої сили та вжити всіх заходів до забезпечення скалічених та потерпівших од війни.

За старого ладу торговці та різні посередники наживали на бідних пригноблених класах величезні капітали. Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу.

Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було також дорожнечі, яку терплять найбідніші класи через спекулянтів. Правительству Республіки на виконання цього приписуємо розробити і представити на затвердження закони про це, а також про монополію заліза, угля, шкури, тютюну і інших продуктів і товарів, з яких найбільш бралося прибутків з робочих класів на користь нетрудящихся.

Так само приписуємо встановити державно-народний контроль над всіма банками, які кредитами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати піддержку трудовому населенню та на розвиток народного господарства Української Народної Республіки, а не [на] спекуляції на різну банкову експлуатацію (визиск).

На ґрунті безладдя, неспокою в житті та недостачі продуктів росте невдоволення серед деякої частини людності. Тим невдоволенням користуються різні темні сили і підбивають несвідомих людей до старих порядків. Ці темні сили хочуть знов підвернути всі вільні народи під єдине ярмо Росії. Рада Народних Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання проти самостійної Української Народної Республіки, до повороту старого ладу, того карати, як за державну зраду.

Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна Рада підтверджує і зокрема проголошує: в самостійній Народній Українській Республіці всі нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9 січня.

Все, що з вичисленого в сім Універсалі не встигнемо зробити ми, Центральна Рада, в найближчих тижнях, певно, довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі збори.

Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них як найпильніше, вжити всіх засобів, щоб підрахунок голосів закінчено якнайскорше, щоб. за кілька тижнів зібрались наші Установчі збори, найвищий господар і впорядчик землі нашої, і закріпили свободу, лад і добробут конституцією нашої незалежної Української Народної Республіки на добро всього трудящого народу її, тепер і на будуче. Сьому ж найвищому нашому органові належатиме рішити про федеративний зв’язок з народними республіками бувшої Російської держави.

До того ж часу всіх громадян самостійної Української Народної Республіки кличемо непохитно стояти на сторожі добутої волі та прав нашого народу і всіма силами боронити свою долю від усіх ворогів селянсько-робітничої самостійної Республіки Української.

Історія України: хрестоматія / упоряд. В. М. Литвин. – К. :

Наук. думка, 2013. – С. 537–539.

Джерело 7.

Закон Української Центральної Ради

про національно-персональну автономію

(січень 1918 р.)

Українська Центральна Рада, згідно з Універсалом 7-го листопада 1917 року, дня 9 січня 1918 року ухвалила закон про національно-персональну автономію.

1. Кожна з населюючих Україну націй має право в межах Української Народньої Республіки на національно-персональну автономію, себто право на самостійне устроєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця їх заселення в межах Української Народньої Республіки. Це є невіднімане право націй і ні одна з них не може бути позбавлена цього права, або обмежена в ньому.

2. Населяючи територію УНР націям – великоруській, єврейській і польській – право на національно-персональну автономію дається силою цього закону. Нації же білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися правом національно-персональної автономії, якщо до Генерального Суду про те поступить заява від кожної нації, зокрема, підписана не менш як 10 000 громадян УНР без ріжниці полу і віри, не обмежених по суду у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до даної нації. Генеральний Суд розглядає заяву в публичному засіданні в срок не пізніше як через 6 місяців зо дня її подання, сповіщає про свою постанову Генеральний Секретаріят і оголошує її до загальної відомости. Зазначені заяви від націй, які не перелічені в цій статті, подаються на розгляд парляменту УНР.

3. Для здійснення зазначеного в ст. 1 права громадяни УНР належні до даної нації, утворюють на території УНР Національний Союз. Членам кожного Національного Союзу ведуться іменні списки, які в сукупности складають Національний Кадастр, який по складанню публікується до загальної відомости, і кожен громадянин має право вимагати як свого включення в данний Національний Кадастр, так і виключення з нього з огляду на заяву про неналежність його до даної нації.

4. Національний Союз користується правом законодавства і врядування в межах компетенції, котра точно установлюється в порядкові, зазначеному в параграфі 7 цього закону. Національному Союзові виключно належить право представництва даної нації, яка живе на території УНР, перед державними і громадськими установами. Законодатні постанови, які видаються Національними Зборами в межах компетенції Національного Союзу (ст. 9), належать до оголошення в загальноустановленому порядку.

5. З загальних засобів УНР та органів місцевого самоврядування одчисляється в розпорядження Національного Союзу на справи. якими він завідує, із сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, пропорціональні кількости членів даного Національного Союзу.

6. Національний Союз установляє свій щорічний бюджет і має право оподаткування своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного оподаткування, за своєю відповідальністю робити позики і приймати инші фінансові заходи для забезпечення діяльности Національного Союзу.

7. Обсяг справ, належних до компетенції Національного Союзу і окремих його органів, як рівно і устрій установ, опреділяється постановою Установчих Зборів даної нації, котрі разом з цим опреділяють і порядок зміцнення своїх постанов. Прийняті постанови, які торкаються обсягу компетенції Національного Союзу, належать до розгляду і ствердження Установчими Зборами УНР або її парляменту.

Примітка: Незгідності, які можуть виникати з цього приводу між Національними Установчими Зборами і Установчими Зборами УНР або її парляменту, розв’язуються погоджуючою комісією, котра складається з однакового числа представників від цих установ. Постанови погоджуючої комісії переходять на остаточне ствердження Установчих Зборів УНР або її парляменту.

8. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних належними до даної нації громадянами УНР, котрим вийшло 20 років, на основі загального без ріжниці полу і віри і рівного виборчого права через безпосередні вибори і таємне голосування з приложенням принципу пропорціонального представництва.

9. Органи Національного Союзу є органи державні. Вищим представницьким органом Національного Союзу є Національні Збори, які обираються членами Союзу на основах, зазначених в ст. 8. Вищим виконавчим органом союзу є Національна Рада, котра обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.

10. Усі суперечки по питанню компетенції, які виникають між органами Національного Союзу, з одного боку, та органами державного урядування, місцевого самоврядування і інших Національних Союзів, з другого боку, розв’язуються адміністративним судом.

11. Національні союзи УНР мають право єднатися з існуючими в межах Російської Федеративної Республіки національними союзами відповідних націй.

Історія України : хрестоматія : навч. посіб. / упоряд. : В. І. Гусєв, Ю. О. Калінцев, Г. І. Сургай. – К. : Вища шк., 2005. – С. 184–187.

Джерело 8.

Конституція Української Народньої Республіки
               (Статут про державний устрій, права і вільності УНР) квітень 1918

     I. Загальні постанови

     1. Відновивши своє державне  право,  яко  Українська  Народна Республіка, Україна,  для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і  охорони  вільностей,  культури  і  добробуту своїх громадян,  проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною.

     2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цеб-то громадянам УНР всім разом.

      3. Це  своє  суверенне  право народ здійснює через Всенародні Збори України.

     4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в 2/3 голосів присутніх членів  не  може  відбутись  ніяка  зміна  в границях   Республіки  або  в  правнодержавних  відносинах  якоїсь території до Республіки.

     5. Не порушуючи єдиної своєї власти,  УНР надає своїм землям, волостям і  громадам  права  широкого  самоврядування,  додержуючи принципу децентралізації.

     6. Націям  України  УНР  дає  право  на  впорядкування  своїх культурних прав в національних межах. 

Джерело 9. Державні символи   УНР        

СИСТЕМА ВЛАДИ УНР

УЦР

До січня 1918р. Генеральний Секретаріат, Рада Міністрів

Представницькі Ради на місцях

Лідери держави :

-         М.Грушевський – голова УЦР

-         В.Винниченко , В.Голубович – голови Ради Народних Міністрів

 Запитання :

• Чому керівники УНР відмовились від створення регулярної армії?
• Назвіть причини суперечностей між самостійниками та іншими політичними партіями. Чи вплинули вони на припинення існування УНР ?
• Чому УЦР не змогла налагодити систему державного управління?

    «Українська держава» гетмана П.Скоропадського 

Державні символи    

      

Документи Української держави 

 Грамота до всього українського народу 

 
                        Громадяне України! 




Громадяни України! Всім вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відроджена Українська Держава стояла на краю загибелі. Врятувалась вона завдяки могутньому підтриманню Центральних Держав, які вірні своєму слову, продовжують і по цей день боротися за вільність і спокій України. При такій підтримці в усіх зродилась надія, що почнеться відбудова порядку в Державі й економічне життя увійде нарешті в нормальне річище.

Але ці надії не справдилися. Бувший Український Уряд не здійснив державного будування України, бо він був зовсім нездатний до цього. Бешкети й анархія продовжуються в Україні, економічна руїна й безробіття збільшуються і розповсюджуються 3 кожним днем, і врешті перед найбагатшою колись Україною стає грізна мара голоду.

При такім становищі, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнулися всі трудові маси населення, які виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку державну владу, яка здатна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці. Як вірний син України, я постановив відкликнутися на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади. Оцією Грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управа Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обгрунтованні приложених при цім Законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна Рада і Мала Рада, а також усі земельні комітети від нинішнього дня розпускаються. Bci міністри і віцеміністри звільняються. Bci інші урядовці, що працюють у державних інституціях, зіста- ються на своїх посадах і повинні продовжувати виконування своїх обов’язків.

У найближчий час буде виданий закон, установляючий порядок виборів до Українського Сейму. До нього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатися негайного виконання всіх державних розпорядків і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими найкрайнішими мірами.

Права приватної власности, як фундамент культури й цивілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядки бувшого Українського Уряду, а так само Тимчасового Російського Уряду, відміняються й касуються. Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по купівлі-продажу землі. Поруч із цим будуть прийняті міри по вивласненні земель по дійсній їхній вартості від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничої кляси. Особливу увагу звернеться на поліпшення правного становища й умов праці залізничників, які при виключно тяжких умовах ні на одну годину не кидали своєї відповідальної праці. Ha економічнім і фінансовім полі відбудовується повна свобода торгівлі й відкривається широкий простір для приватного підприємства i інціятиви.

Передбачаю всю трудність праці, що стоїть перед мною, і молю Бога дати мені силу, щоб достойно виконати те, що я уважаю своїм обов”язком перед рідною Україною в сучасний виключний і критичний для неї час. Мені далекі й чужі які б то не були власні побудки, й головною своєю метою я ставлю користь і добро народу всім дорогої нам України.

B цій свідодомості кличу всіх вас, громадян і козаків України, — без різниці національности й віроісповідання — помогти мені й моїм працівникам та співробітникам у нашім загальнім великовідповідальнім ділі.

 Гетьман Всієї України                         Павло Скоропадський 


 Отаман Ради Міністрів                         М. Устимович


 29 квітня 1918 р., м. Київ

 Державний Вістник. - 1918, 16
травня. - N 1. 

 Конституційні акти України. 1917 -
1920.

 Невідомі конституції України. 

 Київ: Філософська і соціологічна
думка, 1992.

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0003300-18





Тимчасовий Закон про Верховне Управління Державою на випадок смерти, тяжкої хороби і перебування по-за межами держави Ясновельможного Пана Гетьмана всієї України



(1 серпня 1918 р.)



"Затверджую" Павло Скоропадський.
1 серпня 1918 року. Київ


Ухвалений Радою Міністрів Посвідчив: Державний Секретар  Сергій Завадський 

1. В разі тяжкої хороби або смерти Ясновельможного Пана Гетьмана Верховне Управління Державою, тимчасово, аж до одужання або до вступлення нового Гетьмана, в порядкові, який встановлено буде окремим законом, належить Колєгії Верховних Правителів Держави

2. Колєгія Верховних Правителів Держави складається з трьох осіб: одного правителя заздалегідь визначає сам Пан Гетьман (див. ст. 3 і 4), одного вибирає Державний Сенат (див. ст.7) і одного вибирає Рада Міністрів (ст.7).

3. Про згадане в попередній (2) статті заздалегідне визначення Паном Гетьманом власноручно складається грамота в трьох примірниках, які Пан Гетьман особисто вкладає в окремі конверти за власною і перстневою Його Ясновельможности печатями, при чому перші два примірники для сховку урочисто доручаються Державному Сенатові і Голові Ради Міністрів, а третій примірник передається в Київський Катедральний Собор св. Софії

4. В грамоті (ст.3) Пан Гетьман визначає дві особи, а саме - першою - визначеного ним Верховного Правителя, а другою - особу, яка має стати Верховним Правителем, як що перша помре, тяжко занедужає, або складе свої повноваження. 

5. Про передачу зазначених в ст.3 примірників грамоти складається Державним Секретарем акт, який підписується Паном Гетьманом і особою, що прийняла грамоту, і скріплюється Державним Секретарем. Згадані тут акти переховує Державний Сенат, а копії з них Державний Секретарь


6. Негайно, як тільки стане неможливо для Пана Гетьмана правити Державою через тяжку хоробу, або коли Пан Гетьман помре, Державний Сенат в складі на той час будучих сенаторів, під проводом Президента, а за його відсутністю - старшого з предсідателів Генеральних Суддів, або осіб, що їх заступають (ст.29 закона 8 липня 1918 року про утворення Державного Сенату), одкриває конверт з грамотою Пана Гетьмана, той що переховується Державним Сенатом, а також і конверти з двома другими примірниками грамоти, які негайно мають бути приставлені в Державний Сенат, і оголошує наймення визначеного Паном Гетьманом Верховного правителя й його заступника (ст.4), відсутність котроїсь з грамот не спиняє оголошення наймення визначеного Паном Гетьманом Правителя та його заступника.Примітка: визначення моменту, коли сам Пан Гетьман через тяжку хоробу не матиме вже змоги правити Державою, належить самому Пану Гетьману, а як що воля Пана Гетьмана через хоробу не може бути ним виявлена, то Державному Сенатові в купі з Радою Міністрів.Примітка: визначення моменту, коли сам Пан Гетьман через тяжку хоробу не матиме вже змоги правити Державою, належить самому Пану Гетьману, а як що воля Пана Гетьмана через хоробу не може бути ним виявлена, то Державному Сенатові в купі з Радою Міністрів.

7. Два инші члени Колєгії Верховних Правителів після зазначеного в попередній (6) статті оголошення негайно вибираються Державним Сенатом і Радою Міністрів (ст.2) закритим голосуванням, звичайною більшістю присутніх.


8. Про склад Колєгії Верховних Правителів Державний Сенат того ж самого дня оповіщає до загального відома.


9. Колєгія Верховних Правителів вступає в правління Державою негайно, не дожидаючись оповіщення Державного Сенату (ст.8).

10. Колєгія Верховних Правителів вступає в усі законом встановлені права й обов'язки Пана Гетьмана, одначе Колєгії Верховних Правителів не належить право знімати питання про зміну законів, виложених в грамоті Пана Гетьмана від 29 квітня 1918 року (n0003300-18).

11. Головою Колєгії Верховних Правителів є Правитель, визначений Паном Гетьманом.

12. Всі справи в Колєгії Верховних Правителів вирішуються більшістю голосів.


13. На випадок смерти або тяжкої хороби Верховного Правителя, визначеного Паном Гетьманом, або зложення цим Правителем з себе уповноважень, в Колєгію вступає його заступник (ст.4). На випадок же смерти або тяжкої хороби прочих Верховних Правителів, або зложення ними своїх уповноважень, заступники їх вибираються в порядкові, встановленому в ст.7 цього закону. 

14. На випадок смерти або тяжкої хороби котрого з заступників Верховних Правителів, новий його заступник негайно вибирається в порядкові ст.7 цього закону, при чому вибори робляться або Державним Сенатом, як що вибув з Колєгії обібраний ним заступник, або Радою Міністрів в инших випадках. 

15. Про вступлення кожного заступника до Колєгії Державний Сенат незабаром оповіщає до загального відома, але заступники вступають до Колєгії негайно, не дожидаючи цього оповіщення.

16. При виїзді по-за межі Держави Пан Гетьман, як що знайде потрібним, передає на час своєї відсутності управління Державою Колєгії з трьох осіб, з яких одну визначає сам Пан Гетьман, а два инших вибираються в порядкові, зазначеному в ст.7 цього закону.

Голова Ради Міністрів                            Ф.Лизогуб

Державний Секретарь                            С.Завадський 
http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc2/1918(08)01.skoropadskyi_ya_vypadok_smerti.php

Закони   про тимчасовий державний устрій України 


 
     Тимчасово до  обібрання  Сойму  і  відкриття його діяльності, Державний  устрій 
 України  і  порядок  керування  основується  на слідуючих законах:                      

 Про Гетьманську владу    

1. Влада управління належить виключно до Гетьмана України в межах всієї Української Держави.  2. Гетьман стверджує закони, і без його санкції ніякий закон не може мати сили. 

 3. Гетьман призначає Отамана Ради Міністрів. Отаман Міністрів складає Кабінет і
представляє його у повному складі на затвердження Гетьмана. Гетьман затверджує і скасовує Кабінет у повному його складі. Гетьман приймає і звільняє инших урядових осіб в разі для останніх не обгрунтовано законом иншого порядку призначення і звільнення. 

 4. Гетьман є вищий керівничий всіх зносин Української Держави з закордонними
державами. 

 5. Гетьман є Верховний Воєвода Української Армії і Фльоти.

6. Гетьман оголошує области на військовому, осадному або виключному положенні. 

 7. Гетьманові належить помилування засуджених, полегчення кари і загальне

прощення зроблених злочинних подій з скасованням проти них переслідування івисвободження їх від суду і кари, а також складання казенних взимок і даровання
милости в особистих випадках, коли цим не порушаються нічиї охоронені законом інтереси і громадянські права.

8. Накази й розпорядження Гетьмана закріпляються Отаман-Міністром або відповідним йому Міністром.

Про Віру 

9. Первенствуюча в Українській Державі є віра християнська, православна. 10. Всі не належні до православної віри Громадяне Української Держави, а також всі мешканці на території України користуються кожний повсемістно свобідним відправленням їх віри і богослуженням по обряду оної. 

Права і обов'язки Українських Козаків і Громадян

11. Умови придбання прав Українського козацтва і громадянства, рівно як їх загублення, визначаються законом. 

 12. Захист Вітчизни - є святий обов'язок кожного козака і громадянина Української Держави. 

 13. Українські козаки і громадяне повинні платити установлені законом податки і пошлини, а також відбувати повинности згідно з постановленням закону. 

 14. Ніхто не може підлягати переслідуванню за злочинні вчинки тільки як в черзі, законом визначеній. 

 15. Ніхто не може бути затриманий під сторожою крім як у випадках, законом визначених.

16. Ніхто не може бути судимий і покарай крім як за злочинні вчинки, передбачені істнуючими в час їх здійснення законами. 

 17. Оселя кожного неторкана. Робити обшукування й виїмку в будинку без згоди його господаря можливо не инакше, як в випадках і порядку, законом визначених. 

 18. Кожний український козак і громадянин має право вільно виберати місце мешкання і працю, придбати і відчужити майно і без заборони виїзжати за кордон Української Держави.

19. Власність є неторкана. Примусове відчуження нерухомого майна, коли це необхідно для якої-небудь державної чи громадської користи, можливо не инакше, як за відповідну платню. 

 20. Українські козаки і громадяне мають право робити зібрання в метах не шкідливих законам, мирно і без зброї. 

 21. Кожний може в межах, установлених законом, висловлювати і писати свої думки, а рівно розповсюджувати їх шляхом друку або иншими засобами. 22. Українські козаки і громадяне мають право гуртувати громади і спілки в метах не противних законам.

Про закони 

23. Українська Держава керується на твердих основах законів, виданих в установленій черзі. 

 24. Сила закону без виключення обов'язкова для всіх українських підданих і чужинців, в Українській Державі перебуваючих.

25. Закони, особисто видані для якої-небудь области чи частини населення, новим загальним законом не відсуваються, коли в ньому такої відміни не постановлено.

26. Закони обнародуються для загального освідомлення в утвореному порядку і перш обнародування до діла не прикладаються. 

 27. Після обнародування законові надається обов'язкова сила з часу призначеного для того в самому законі. В самому виданому законі може бути показане на вживання його, до обнародування, до виконання по телеграфу або через навмисних посланців. 28. Закон не може бути скасований инакше як тільки силою закону. Через те, поки новим законом не відмінено закон істнуючий, він заховує повну свою силу. 

29. Ніхто не може відмовлятись незнанням закону, коли його було обнародувано істнуючим порядком. 

 30. Закони розробляються в кожному Міністерстві по належности і передаються на загальне обміркування Ради Міністрів. 

 31. По ухвалі Радою Міністрів внесених законопроектів вони передаються на ствердження Гетьманові. 

 32. Закони, які торкаються де-яких відомств, передаються в Раду Міністрів після обговорення їх заінтересованими Міністерствами. 

 33. Міністрам дається можливість видавати розпорядження в розвитку і поясненню законів, при чому всі такі розпорядження підлягають попередній ухвалі Радою Міністрів.

Про Раду Міністрів і про Міністрів 

34. Напрямок і об'єднання праці окремих відомств по предметах як законодавства, так і вищого державного управління накладаються на Раду Міністрів. 

 35. Керування справами Ради Міністрів накладається на Генерального Секретаря і на підлягаючу йому Державну Генеральну Канцелярію.

36. Отаман-Міністр і Міністри відповідають перед Гетьманом за загальний хід державного управління. Кожний з них окремо відповідає за свою діяльність і розпорядження. 

 37. За проступні по посаді вчинки Отаман-Міністр і Міністри підлягають громадській і карній відповідальности на основах, в законі визначених.

Про Фінансову Раду 

38. Фінансова Рада є вища народня інституція для справ державного кредиту і фінансової політики.

39. Фінансова Рада складається з представників і членів, яких призначує Гетьман. Крім того в склад Ради входять на правах членів: Отаман-Міністр, Міністр Фінансів і Державний Контрольор. 

 40. На Раду накладається: 1) обміркування часу і умов державних позичок; 2) обміркування справ, дотичних державного кредиту, а також питань грошового обороту і 3) попередній, з особистого кожний раз розпорядження Гетьмана, розгляд справ по фінансовій частині, належачих вирішенню в законодавчім порядку.

41. Обміркування Ради передаються на погляд Гетьмана.

Про Генеральний Суд 

42. Генеральний Суд Української Держави уявляє собою вищого охоронитсля і захистника закону та Вищий суд України в справах судових та адміністративних.

43. Генеральний Суд оголошує до загальної відомости всі закони і накази Уряду, слідкуючи за закономірністю їх видання.

44. Порядкуючий Генеральний Суддя та всі Генеральні Судді призначаються Гетьманом.

 Гетьман всієї України                         Павло Скоропадський 
 Отаман Ради Міністрів                         М. Устимович 
                                       29 квітня 1918 р., м. Київ.
     Державний Вістник. - 1918, 16 травня. - N 1. 

 Конституційні акти України. 1917 - 1920. 
 Невідомі конституції України. 

 Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. 

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004300-18

Система влади за гетьмана П.Скоропадського

Лідери Української держави:

 П.Скоропадський – гетьман

М.Василенко, Ф.Лизогуб, С.Гербель – отамани Ради Народних Міністрів 

Запитання 

•  Чи можна стверджувати, що внутрішня та зовнішня політика П.Скоропадського були приречені на невдачу?
•  Чому представники Української держави не знайшли спільної мови з керівниками окупаційної армії?

Державні символи ЗУНР

Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель

бувшої Австро-Угорської монархії ухвалений Українською Національною Радою на засіданню 13 падолиста 1918

Артикул I. Назва 



Держава, проголошена на підставі права самоозначення  народів 
Українською  Національною  Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 року, 

обнимаюча весь простір бувшої австро-угорської монархії, заселений 

переважно   Українцями,   має  назву   Західно-Українська  Народня 

Республика. 



                       Артикул II. Границі 



Простір Західно-Української Народньої Республики покривається 
з  українською  суцільною  етнографічною  областю  в  межах бувшої 

австро-угорської монархії - то є  з  українською  частиною  бувших 

австрійських  коронних країв Галичини з Володимирією і Буковини та 

з українськими частями бувших угорських столиць (комітатів): Спиш, 

Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і Мармориш, - як вона означена на 

етнографічній карті австрійської монархії  Карла  барона  Черніга, 

Etnographische Karte der osterreichischen Monarchie, entworfen von 

Karl Freiherrn Czernig,  herausgegeben von der  K.K.Direktion  der 

administrativen Statistik. - Wien, 1855, Mabstab 1:86400. 



                Артикул III. Державна суверенність 



Отся державна територія творить самостійну Західно-Українську 
Народню Республіку. 



                Артикул IV. Державне заступництво 



Права влади іменем Західно-Української  Народньої  Республики 
виконує  весь її народ через своє заступництво,  вибране на основі 

загального,  рівного,  безпосереднього тайного і пропорціонального 

права  голосування  без  ріжниці  пола.  На  сій основі мають бути 

вибрані установчі збори Західно-Української Народньої  Республики. 

До  часу  зібрання установчих зборів виконує всю власть Українська 

Національна Рада і Державний Секретаріат. 



                     Артикул V. Герб і прапор 



Гербом Західно-Української Народньої Республіки є Золотий Лев 
на синім полі, обернений у свою праву сторону. Державна печать має 

довкола гербу напис: "Західно-Українська Народня Республика". 



Лозинський М. Галичина в рр. 1918 - 1920. - Прага, 1922. - С. 
45 - 46. 



Конституційні акти України. 1917 - 1920. 

Невідомі конституції України. 

Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992. 




http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004300-18







Лідери ЗУНР: Президент  - Є.Петрушевич 

К.Левицький, С.Голубович – державні секретарі ЗУНР 



Запитання: 



·     Чи змогла б існувати ЗУНР, якщо б отримала міжнародну підтримку? 




Директорія УНР

Державні символи







Декларація Української

Директорії, що зробила Директорія 



http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/n0010300-18











УНІВЕРСАЛ

ДИРЕКТОРІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ





Іменем
Української Народньої Республіки
Директорія оповіщає народ Український про велику подію в історії землі нашої української 3-го січня 1919 року в м.Станиславові Українська
Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців бувшої Австро-Угорської
імперії і як найвищий їх
законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західної Української Народньої
Республіки з Наддніпрянською Народньою Республікою – в одноцільну,суверенну
Народню Республіку.





Вітаючи з
великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія
Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на
умовах, які зазначені в постанові Західної Української Народньої Республіки від
3-го січня 1919 року.





Од нині воєдино
зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України –
Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і
Наддніпрянська Велика Україна.





Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.





Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.











Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил,
має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну,
самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.

22 січня 1919 року, у м.Київі Володимир  Винниченко

Члени:Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко

Голова Директорії:Володимир  Винниченко

Члени:Симон Петлюра, Панас Андрієвський, Андрій Макаренко, Федір Швець





http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0004300-19





Лідери Директорії УНР: С.Петлюра, В.Винниченко, В.Чехівський, С.Швець, 

С.Остапенко – члени Директорії   

Голови Ради Міністрів Директорії  - В.Чехівський, С.Остапенко, Б.Мартос,

 І.Мазепа, В.Прокопович



 

Запитання:

• Що спричинило поразку українських військ у ІІ пол. 1919р.
• Коли, на вашу думку, зазнала поразки Директорія?
• Яким було історичне значення існування Директорії УНР?
• Як ви розумієте вислів «У вагоні — Директорія, під вагоном — територія»?
• Які уроки повинно винести сучасне українське суспільство з тих подій?
• Сформулюйте історичне значення боротьби українського народу за незалежність у 1917-1921 рр. на шляху державотворення.

Орієнтовні теми навчальних проектів

1.  Опрацювавши веб-ресурси мережі Інтернет, укладіть фотоколаж «Діяльність УНР/Української держави/ ЗУНР/Директорії».

2.  Виготовте інфоргаму «Державотворення УНР/Української держави/ ЗУНР/Директорії». Використайте доступні Вам комп’ютерні програми. Розмістіть Вашу інфограму в мережі Інтернет.

3.  Порівняйте «Здобутки і прорахунки  у державотворчому процесі УНР/Української держави/ ЗУНР/Директорії».

ЦІКАВО ЗНАТИ

12 міфів про Українську революцію 

Міф 1. “Велика Жовтнева соціалістична революція” – основоположна подія російської, радянської та світової історії. Спростування. Захопленню влади у жовтні–листопаді 1917 року більшовики не надавали особливого історичного значення. Володимир Ленін називав його збройним переворотом, одним із епізодів майбутньої “світової революції”. Для сучасників воно було подібним до невдалого Корніловського заколоту вересня 1917-го. Ніякого “переростання” із “буржуазної” до “соціалістичної” фази загального революційного процесу вони не бачили. Лише десять років потому події отримали пафосну назву “Велика Жовтнева соціалістична революція”. Після завоювання влади в Росії більшовики зробили все, щоб зруйнувати стару царську армію, а згодом розпочати наступ на Україну. Подальшу “ходу радянської влади” важко назвати “тріумфальною”. Встановлення контролю над іншими територіями колишньої Російської імперії наразилося на серйозний опір. Для його подолання було застосовано збройну агресію, надзвичайні карально-репресивні та мобілізаційні заходи. В Україну “комуністичну революцію” російські більшовики принесли на багнетах трьох послідовних військових вторгнень з півночі. Міф про “Велику Жовтневу соціалістичну революцію” трактує всі національні рухи та визвольну боротьбу за державність як “буржуазні” та “контрреволюційні”.

 Міф 2. Українська Народна Республіка виникла внаслідок відокремлення від радянської Росії. Спростування. УНР була проголошена через два тижні після повалення більшовиками Тимчасового Уряду в Петрограді. У ІІІ Універсалі Української Центральної Ради йшлося, що УНР не відділяється від “Російської республіки”. Однак ця теза не стосувалася радянської Росії, якої на той момент ще не існувало. Українська Центральна Рада ніколи не визнавала ленінську Раду Народних Комісарів (далі – РНК) як законний уряд для всіх територій колишньої Російської імперії. Про становище в Росії у ІІІ Універсалі зазначалося: “Центрального правительства нема, і по державі шириться безвластя, безлад і руїна”. На момент проголошення УНР Рада Народних Комісарів була лише одним із урядів на території колишньої імперії, не мала пріоритету над іншими, в тому числі Генеральним Секретаріатом УНР. Фактичний контроль РНК не поширювався на більшість територій УНР. Аж до проголошення незалежності 22 січня 1918 року Українська Центральна Рада вважала УНР частиною тільки тієї Росії, яку ще належало відновити за результатами Українських і Всеросійських Установчих зборів. 

Міф 3. Територія УНР не охоплювала східної України. Там існувала окрема Донецько-Криворізька республіка. Цю територію більшовики приєднали до України пізніше. Спростування. Межі УНР уперше було встановлено ІІІ Універсалом Української Центральної Ради: “до території належать землі, заселені у більшості укранцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернигівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь… що до прилечення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній та областе, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народу”. Таким чином, сучасні східні області України входили до тогочасних Харківської і Катеринославської губерній, окрім південної і східної частини Луганщини, яка була у складі області Війська Донського.  Територіальні вимоги, висловлені в Універсалі, були справедливими, адже базувалися на етнографічних і статистичних даних розселення українського народу в Російській імперії. Ленінське керівництво Росії визнавало такі межі України, але прагнуло повалити Центральну Раду і привести до влади власний уряд. Народний Секретаріат – альтернативний уряд України, створений 30 грудня більшовиками в Харкові, висував претензії на всю територію УНР. Донецько-Криворізьку республіку більшовики проголосили пізніше – 12 лютого 1918 року. Її керівники претендували на південні та східні регіони УНР. Це відбулося у час, коли українські та союзні австро-німецькі війська наступали, визволяючи від більшовиків територію УНР. Мета проголошення республіки полягала в тому, аби під приводом належності східних земель “іншій республіці” стримати наступ. 3 березня 1918 року радянська Росія підписала Берестейський договір із Німеччиною та її союзниками. Однією з його умов було виведення радянських військ з України та досягнення миру з УНР. Отже трюк з “іншою республікою” не спрацював. Навесні 1918 року більшовики визнали, що Донецький басейн входить до складу України. Після того про Донецько- Криворізьку республіку не згадували. Фактично її уряд ніколи не контролював заявленої території, не був визнаний жодною державою, навіть радянською Росією. 

Міф 4. Перша російсько-українська війна (грудень 1917 – квітень 1918) була неоголошеною. Спростування. 20 листопада 1917 року Українська Центральна Рада III Універсалом проголосила створення Української Народної Республіки. Державне будівництво викликало жорстку протидію російських більшовиків. Щоб дискредитувати УЦР, довести її “буржуазність” і “контрреволюційність”, вони розгорнули справжню ідеологічну війну. Задіяли також методи економічного тиску, наприклад, припинили постачання грошових знаків із Росії в Україну. 17 грудня 1917-го з Петрограда надійшов ультиматум (маніфест) Ради Народних Комісарів до Української Центральної Ради: “Ми звинувачуємо Раду в тому, що прикриваючись національними фразами, вона здійснює непевну буржуазну політику, яку давно вже визначає невизнання [Центральною] Радою Рад та радянської влади в Україні”. Документ містив категоричні вимоги до українського уряду: відмовитися від спроб утворення Українського фронту, дозволити переміщення радянських військ з фронту на Дон і не пропускати туди козачі частини, припинити роззброєння “революційних” загонів в Україні. Якщо протягом 48 годин вимоги не буде прийнято, петроградський Раднарком оголошував Центральну Раду “в стані відкритої війни проти Радянської влади в Росії і на Україні”. Виконання більшовицьких домагань фактично означало б ліквідацію української державності. Тому 5 грудня 1917 року Генеральний Секретаріат відхилив усі пункти: “Генеральний Секретаріат рішуче одкидає всі намагання народних комісарів вмішуватись в справу упорядкування державного й політичного життя в Українській Народній Республіці. Претензії народних комісарів на керування українською демократією тим менше можуть мати яке-небудь виправдання, що ті форми політичного правління, які накидають Україні, дали на території самих народних комісарів такі наслідки, що цілком не викликають заздрості”. У відповідь Раднарком ухвалив рішення, вважати Українську Центральну Раду в стані війни. Тобто війна була оголошена. 

Міф 5. Народний Секретаріат – єдиний законний представник і справжній виразник очікувань українського народу. Спростування. 30 грудня 1917 року на інсценованованому більшовиками Всеукраїнському з’їзді рад у Харкові було створено маріонетковий більшовицький уряд України. Для дезорієнтації українського населення його назвали Народним Секретаріатом (на противагу Генеральному Секретаріату УНР). Наявність українського радянського уряду дала змогу більшовикам списувати агресію на внутрішній конфлікт між харківським Народним Секретаріатом і київським Генеральним Секретаріатом, тобто трактувати як “громадянську війну” в Україні. Народний Секретаріат виконував переважно репрезентативні функції, більшовицьке керівництво намагалося створити видимість незалежності радянського уряду в Україні. Невдовзі Народний Секретаріат оголосив про повалення УЦР і в односторонньому порядку запровадив в Україні декрети РНК Росії. У березні 1918 року на Другому Всеукраїнському з’їзді рад Україну було проголошено незалежною від Росії радянською республікою, а Народний Секретаріат – реорганізовано: до його складу залучили більше українців, головою став Микола Скрипник. Більшовицькі військові загони, які не підпорядковувалися Народному Секретаріатові, але виступали від його імені, мали легітимізувати пряму агресію більшовицької Росії проти УНР. Після Берестейського мирного договору на Народний Секретаріат було покладено завдання забезпечити максимально швидке вивезення з України на північ продовольства і матеріальних цінностей. 

Міф 6. УНР вигадали в німецькому Генштабі, щоб розколоти Росію. Спростування. На початок Лютневої революції 1917 року ще тривала Перша світова війна. Німеччина, яка перебувала в коаліції Центральних держав, була зацікавлена в тому, щоб ослабити країни Антанти та вивести Росію з війни. Берлін таємно фінансував у ворожих країнах організації та пресу, які виступали з пропагандою миру. Тимчасовий уряд Росії, сформований у Петрограді в березні 1917 року, заявив про вірність союзницьким зобов’язанням і намір вести війну “до переможного кінця”. Однак Німеччина, щоб ліквідувати Східний фронт, намагалася підшукати в Росії сили, згодні на сепаратний мир. Ними стали російські більшовики на чолі з Володимиром Леніним. Вони розпочали масштабну пропагандистську кампанію за негайне припинення війни. Вже у грудні 1917 року вступають у мирні переговори з Центральними державами в Бересті. На відміну від більшовиків, Українська Центральна Рада протягом 1917 року підтримувала військові цілі Антанти. В інтерв’ю для французької преси представник УЦР Іван Маєвський заявляв: “Для нас не може бути й мови про сепаратний мир. Ми хочемо повернути землі, окуповані німцями. Ми маємо ще визволити Галичину, Буковину і частину України”. 20 листопада 1917-го була проголошена УНР як частина небільшовицької федеративної Росії. Після Жовтневого перевороту Антанта сподівалася, що принаймні Україна та Румунія зможуть утримати Східний фронт. У грудні того ж року військові місії Великої Британії, Франції та їхніх союзників покинули Росію і переїхали до Києва. На початку січня 1918-го Велика Британія і Франція визнали УНР де-факто. Отже твердження, ніби Німеччина посприяла утворенню УНР є безпідставним. Тільки критична ситуація під час війни УНР з більшовиками змусила український уряд відмовитися від орієнтації на Антанту і шукати підтримки з боку Німеччини та її союзників. Адже Антанта, на відміну від Центральних держав, не готова була надавати дієвої воєнної допомоги Україні. 9 лютого 1918 року УНР уклала із Центральними державами Берестейський мирний договір. 

Міф 7. 300 беззбройних юнаків – українських спартанців кинули проти кровожерних більшовицьких орд. Вони винесли основний тягар битви і в нерівному бою всі загинули. Спростування. З українського боку участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових Стрільців (разом понад 500 вояків і 20 старшин). На озброєнні вони мали гвинтівки, 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – звичайна артилерійська гармата, встановлена на  залізничній платформі. Головною силою на полі бою були вихованці військових шкіл під командою досвідчених старшин. Утрати загиблими становили до 41 особи, у тому числі 27 вояків Студентської чоти (тепер – взвод), які потрапили в полон і були вбиті. Отже, в бою під Крутами загинули не 300 бійців, і тим більше, не всі українські учасники зіткнення. 19 березня 1918 року виявлені тіла загиблих урочисто поховали на Аскольдовій могилі. Окремо у родинних гробницях захоронили Володимира Шульгина і Володимира Наумовича. Участь у траурному мітингу взяли державні й політичні діячі УНР, представники інтелігенції. Один із промовців, викладач гімназії, порівняв героїзм студентів під Крутами із мужністю 300 спартанців під Фермопілами. Так народилася легенда.

Міф 8. Петлюрівщина / Петлюрівський бандитизм – дрібнобуржуазний шовіністичний рух. Спростування. Радянська пропаганда подавала “політичний бандитизм” як найбільш руйнівну силу, що заважала подоланню наслідків Першої світової і “громадянської” воєн, виходу країни із розрухи і переходу до мирного будівництва. Насправді ж “петлюрівщина” – це селянський повстанський рух 1918–1923 років під гаслами відновлення незалежності УНР. Назва походить від імені Голови Директорії та Головного отамана військ УНР, провідника й ідейного натхненника боротьби за самостійність України Симона Петлюри. Рух підтримувала значна частина населення, тому він становив загрозу утвердженню радянської влади в Україні. Окремі дослідники виводять його історію від весни 1917 року, коли на Звенигородщині формувалися перші загони Вільного козацтва – місцевої самооборони для захисту українських сіл від більшовиків-дезертирів. Серед командирів тих загонів – Ілько Струк, Ананій Волинець, Овсій Гончар-Бурлака, Іван Полтавець-Остряниця, Яків Водяний та інші. Нового вагомого поштовху повстанському рухові надало “антигетьманське” повстання, розгортання більшовиками другого наступу на Україну, репресивно-каральні заходи та політика “воєнного комунізму”. Від квітня 1919 року збройні селянські виступи набирають системності й масовості. На початку літа вони охопюють практично всю територію України. За офіційними даними, в кінці 1920-го – на початку 1921-го тільки у великих повстанських загонах налічувалося понад 100 тисяч осіб. Узимку 1921 року партизансько-повстанський штаб у Тарнові на чолі з повстанським отаманом, генерал-хорунжим Армії УНР Юрієм Тютюнником готував всеукраїнське антибільшовицьке повстання. Після поразки Другого Зимового походу Армії УНР (жовтень–листопад 1921-го) повстанський рух в Україні пішов на спад і остаточно згас у 1923 році. Однак окремі загони, наприклад, під проводом отаманів Якова Гальчевського, Івана Трейка, братів Андрія та Степана Блажевських, трималися до кінця 1920-х років. Під тиском цього руху радянська влада вимушена була йти на поступки українцям у національному і соціально-економічному питаннях, упроваджувати нову економічну політику та “українізацію”. Коли в 1928-му більшовики повернулися до методів “воєнного комунізму”, петлюрівський повстанський рух в Україні відновився. 

Міф 9. Про героїчного комдива Миколу Щорса. Спростування. Образ “легендарного червоного командира” Миколи Щорса створений радянською пропагандою. Уродженець Чернігівщини, Микола Щорс брав участь у Першій світовій війні у складі російської армії. 1917 року через хворобу завершив службу в званні підпоручника. Повернувшись на батьківщину, долучився до повстанського руху проти гетьмана Павла Скоропадського й австро-німецьких військ. Згодом пристав до більшовиків і брав участь у формуванні їхніх підрозділів. 22 вересня 1918 року очолив Богунський полк Першої української радянської дивізії. Незабаром російські війська розпочали другий наступ проти України. 6 лютого 1919-го загони “червоних” вступили до Києва. Комендантом міста став Микола Щорс. Він скасував усі розпорядження попередньої влади, оголосив поза законом представників Директорії та уряду. У місті почалися самочинні обшуки, грабунки, вбивства й погроми євреїв. Свідок тих подій згадував: “Більшовики віддали місто на пограбування Таращанському і Богунському полкам”. Злочини розслідував ревтрибунал Богунського полку, за вироком якого розстріляли 30 осіб. Вже через тиждень Миколу Щорса, котрий не впорався з обов’язками, зняли. Помер за нез’ясованих обставин у серпні 1919 року. Ексгумація тіла підтвердила лише факт смерті від пострілу в потилицю з близької відстані. Незабаром радянське керівництво задумало створити образ “легендарного червоного командира”. На його честь 1935 року перейменовують місто Сновськ на Чернігівщині. Встановлюють пам’ятники, його ім’я присвоюють заводам, школам, колгоспам. До справи “увічнення діяча” залучають і талановитих митців – письменників, художників, музикантів. 1937-го виходить перша частина трилогії Семена Скляренка “Шлях на Київ”, а через рік – її другий том “Щорс”. У 1938 році Київський театр опери і балету ставить однойменну оперу Бориса Лятошинського (інша назва “Полководець”) на лібрето Максима Рильського й Івана Кочерги. 1939 року на екрани вийшов фільм “Щорс” земляка комдива – Олександра Довженка. Політичне завдання створити “українського Чапаєва” режисерові поставив Йосип Сталін. Він постійно контролював процес від написання сценарію, підбору творчої групи до затвердження художнього матеріалу й ідеологічних акцентів. Підготовка до зйомок тривала чотири роки. Бо в цей період відбувалося переписування історії “видатного діяча”, пристосування її до нових “віянь партії”, і Довженко щоразу мусив трансформувати міф. Дослідникам творчості кінорежисера відомо чотири версії сценаріїв картини. Цікавий також факт, що під час написання твору Олександр Довженко спілкувався із людьми, які особисто знали Щорса, зокрема з його братом Григорієм. За деякими свідченнями, на зауваження соратників, що справжній Щорс не був таким, як його намагаються зобразити, митець відповів: “Якщо знімемо добре, повірять, що був”. У 1944 році сам митець так згадає у “Щоденнику” про той період: “Арешт Добового. Дзвінок ... в справі нової версії смерті Щорса. Поїздка в Москву до Сталіна… На “Щорсі” я заболів грудною жабою”.

 Міф 10. Ніколи Україна не була об’єднаною. Вперше її землі зібрав Йосип Сталін у 1939 році, приєднавши до УРСР західноукраїнську територію. Спростування. Уперше об’єднання українських земель відбулося 22 січня 1919 року, коли на Софійському майдані в Києві було проголошено Універсал Директорії УНР про злуку: “...Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Наступного дня Трудовий конгрес України затвердив ухвали Української Національної Ради ЗУНР та Універсалу Директорії УНР про об’єднання УНР і ЗУНР. Верховна влада в об’єднаній державі мала здійснюватися Директорією, до складу якої увійшов представник Наддністрянської України. ЗУНР стала називатися Західною Областю УНР, а її гербом замість лева став Тризуб. Між обома частинами України налагоджувалася співпраця у військовій, господарській, торговельній, фінансовій і культурній сферах. Однак їх остаточному об’єднанню в цілісний організм завадила окупація українських земель сусідніми державами. 5 лютого Директорія та всі урядові установи УНР під тиском “червоних” були евакуйовані з Києва до Вінниці. До липня 1919-го більшість території Західної області УНР зайняли польські війська. Північну Буковину окупували румунські підрозділи, Закарпаття відійшло Чехословаччині. 25 Із відновленням незалежності 24 серпня 1991 року в Україні щорічно відзначають річницю Акта злуки. Від 1999 року День Соборності України є державним святом. Міф 11. Українці – антисеміти-погромники. Керівництво УНР не вживало належних заходів для припинення єврейських погромів у часи Української революції. Спростування. Одним із проявів етнічного насильства у 1918–1921 роках були погроми єврейського населення в Україні. До них вдавалися практично всі військові формування, що діяли на території України. Більшість погромів, які закидаються українським національним силам, здійснювали самоорганізовані загони селян-повстанців, які часто змінювали політичну орієнтацію і не виконували наказів української влади. Першим офіційним документом Директорії УНР була прокламація від 12 квітня 1919 року, у якій ішлося: “Український уряд буде всіляко боротися з порушеннями громадського порядку, викриватиме й суворо каратиме заводіяк, злочинців та погромників. І перш за все уряд не потерпить ніяких погромів, спрямованих проти єврейського населення України, і вживатиме усіх засобів для знешкодження цих мерзенних злодіїв”. Наступного дня Симон Петлюра як верховний головнокомандувач українського війська видав наказ арештувати та віддати під трибунал усіх вояків, що підбурювали до погромів. Згодом Петлюра реорганізував армію та вживав заходів щодо посилення дисципліни: напівсамостійні партизанські загони переформатував на регулярні військові частини, створив Державну військову інспекцію. Завдяки цьому український уряд зміг нейтралізувати спалахи антисемітизму. 27 травня 1919-го Директорія прийняла закон про утворення Надзвичайної комісії для розслідування єврейських погромів. 26 серпня того ж року Симон Петлюра видав наказ “не спричинятися до тяжкої недолі євреїв. Хто ж допускається такого тяжкого злочину, той є зрадник і ворог нашого краю й мусить бути усунений від людського співжиття”. Винуватців передавали до військових трибуналів. Під Києвом було страчено чотирьох українців, які брали участь у погромах; у Райгороді – офіцера Міщука та кількох козаків; у містечку Смотрич – 14 козаків; страчено також отамана Семесенка – організатора страшного Проскурівського погрому в лютому 1919-го. 

Міф 12. Михайло Грушевський – перший Президент України. Спростування. Архівні документи не підтверджують існування такої посади. Не згадано про неї і в Конституції УНР, ухваленій в останній день Центральної Ради. Невідомо жодного акта, який би був підписаний Грушевським як президентом УНР. Офіційно Михайло Грушевський від березня 1917-го до 29 квітня 1918 року займав посаду Голови Центральної Ради УНР. Конституція Української Народної Республіки, прийнята 29 квітня 1918 року, проголосила Україну суверенною парламентською державою. Її верховним органом стали Всенародні Збори, а Головою обрано Михайла Грушевського. Уперше згадки про Михайла Грушевського як президента з’явилася в українській діаспорі та набули значного поширення у тогочасних газетних публікаціях. Відомо, що і сам Грушевський послуговувався візиткою, де був напис французькою мовою “President du Parlament D'Ukraine” (президент парламенту України – нині Голова Верховної Ради України), а також пізніше підписувався “бувший президент Української Центральної Ради”. “Ні одна Конституція Української Революції, ні Центральної Ради, ні Трудового Конгресу не мають у собі такого інституту, ні такої назви. Іноді голову Центральної Ради Михайла Грушевського звали президентом, але ця назва була не офіційна”, – зазначав Володимир Винниченко.