1.Поняття форми держави.
Державний лад – це система
політико-правових, економічних, соціальних, адміністративних відносин що
встановлюється законодавством у державі й організація державної влади.
Форма (лат. formal — структура, система організації) держави — це
поєднання способу організації і здійснення державної влади, методів її
здійснення та форм зворотного зв’язку органів держави із населенням. Тобто
форма держави — специфічна політична організація суспільства. Вона
характеризується:
- способами організації верховної влади;
- принципами її взаємовідносин з іншими органами держави;
- населенням;
- методами здійснення політичної влади в державі.
Форма
держави дозволяє дати відповідь на питання:
- як формується влада у державі;
- якими органами вона представлена;
- який порядок їх утворення;
- термін їхніх повноважень;
- які взаємовідносини глави
держави, вищих органів законодавчої та виконавчої влади тощо.
У кожній країні форми держави
мають свої особливості, характерні ознаки.
Елементами форми держави є: форма
правління, форма державного устрою, форма політичного режиму.
2.Види і
загальна характеристика форм правління.
Форма правління — це спосіб організації верховної влади у
державі, порядок її утворення та діяльності. Розрізняють монархію та
республіку.
Монархія (гр. monarchia — єдиновладдя) — форма правління, при якій верховна влада здійснюється
одноосібно та є, як правило, спадковою. Винятки: Малайзія (монарх
обирається через кожні 5 років) та Об’єднані Арабські Емірати (влада
здійснюється не одноособово, а колегіально — 7 чоловік).
Класичними
ознаками монархії є:
- довічне користування владою;
- влада передається, як
правило, у спадщину;
- представництво у зовнішніх
відносинах монарх здійснює за власним правом;
- монарх не несе
відповідальності ні перед ким за свою діяльність.
Сьогодні близько 1/6 усіх
держав у світі є монархіями. Розрізняють такі види монархій: необмежена (деспотична, абсолютна,
теократична) та обмежена, чи конституційна (парламентська, дуалістична).
Необмеженими монархіями є деспотична,
абсолютна, теократична.
Абсолютна монархія — вся влада в державі цілковито належить одній
особі, без будь-яких обмежень. Ознаками її є:
- в особі монарха зосереджена вся влада влади (видає закони, очолює
виконавчу владу, призначає її представників, здійснює судові функції);
- одноосібне правління без будь-яких обмежень;
- передавання влади у спадок;
- безстроковий характер;
- монарх не несе
відповідальності перед державою, народом;
- монарх представляє державу не за дорученням, а за власним правом.
Такими державами сьогодні є
Оман, Саудівська Аравія, Кувейт.
Обмеженими (конституційними)
монархіями є парламентська
та дуалістична.
Парламентська монархія — влада монарха обмежена за конституцією
представницьким органом — парламентом (Великобританія, Бельгія, Норвегія, Швеція, Іспанія, Японія).
Ознаки:
- уряд формується парламентом, а не монархом;
- уряд підзвітний парламенту, а не монарху, парламент може висловити
недовіру уряду;
- фактичним главою держави є прем’єр-міністр, лідер партії що
перемогла на виборах;
- влада монарха обмежена конституцією;
- монарх підписує прийняті парламентом закони;
- монарх царствує, але не править (є главою держави із
представницькими повноваженнями).
Дуалістична монархія — державна влада має подвійний характер:
юридично (конституцією) і фактично вона поділена між урядом, що призначається
монархом та парламентом. Ознаки:
- поряд з монархом існують представницькі органи влади із
законодавчими та контролюючими функціями, що обираються народом;
- монарх може відправити
парламент у відставку;
- монарх наділений переважно
виконавчою владою;
- монарх має право вето на рішення парламенту;
- монарх має право видавати нормативно-правові акти;
- монарх призначає уряд та звільняє його;
- уряд відповідальний лише перед монархом (Монако, Лесото, Бутан,
Йорданія, Кувейт).
Республіка (лат. respublica — суспільна справа) — форма правління, при якій вища державна
влада належить обраним на певний строк органам влади. Для республіки характерні такі органи, як парламент, президент,
уряд, і навпаки, відсутній монарх. Історично республіка виникає в античну
епоху. Проте найбільшого розповсюдження із її сталими формами та ознаками
набула у період капіталізму. Більшість сучасних держав стали республіками в
результаті революцій, розпаду колоніалізму та двох світових воєн. Із 190 держав
світу сьогодні близько 140 є республіками.
Ознаками республіки є:
- формування органів влади шляхом обрання (парламент, глава
держави);
- органи влади (законодавчі,
виконавчі) діють протягом певного зазначеного в законодавстві терміну;
- відповідальність глави держави у випадках, передбачених
законодавством;
- здійснення представництва інтересів держави главою держави;
- обов’язковість рішень
центральних органів влади для всіх інших державних органів;
- звітність виборних органів
перед населенням;
- взаємовідповідальність держави і особи.
Існують такі види республік: президентська (можуть бути особливої
модифікації: суперпрезидентська, президентсько-монократична,
мілітарно-президентська), парламентська, змішана (парламентсько-президентська або
напівпарламентська, президентсько-парламентська або напівпрезидентська).
Президентська республіка (США, Бразилія, Франція, Мексика, Єгипет) — форма державного правління, при якій
повноваження глави держави чи голови уряду належать президенту, посада якого є
виборною. Ознаки:
- наділення президента повноваженнями глави держави та глави
виконавчої влади;
- вибори президента загальним прямим чи непрямим голосуванням
(термін від трьох до семи років);
- відсутність
відповідальності виконавчої влади перед парламентом (уряд відповідальний перед
президентом й не може бути усунутий достроково парламентом);
- президент формує, очолює і
керує роботою уряду;
- відсутня посада прем’єр-міністра (якщо існує, - то він відіграє другорядну допоміжну роль;
- президент призначає та
звільняє з посад апарат виконавчої влади, суддів;
- президент, як правило, не
може розпускати парламент;
- президент має право вето.
Парламентська республіка (Болгарія, Угорщина, Індія, Чехія, Італія) — форма державного правління, за якою верховна
роль в організації державного життя належить парламенту. Ознаки:
- парламент обирається населенням держави і йому належить верховна
влада;
- уряд формується партією чи коаліцією, що має більшість у
парламенті;
- уряд відповідає перед
парламентом, який може відправити його у відставку (часто недовіра одному члену
уряду може призвести до відставки всього уряду);
- прем’єр-міністр офіційно не є главою держави а є главою уряду та
лідером партії (коаліції) що перемогла на виборах;
- президент (якщо він є) обирається лише парламентом або зборами
виборців, і його компетенція дуже обмежена юридично чи фактично (часто функції
президента бере на себе уряд);
- президент є главою держави
а не главою уряду (не наділений правом впливу на політику уряду).
Змішана
республіка поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Ознаки:
- подвійна відповідальність уряду: перед парламентом та президентом;
- уряд формується президентом та парламентом (президент пропонує,
уряд затверджує парламент чи існує спільна процедура формування уряду);
- президент обирається на загальних виборах та має широкі
повноваження;
- президент може здійснювати
загальне керівництво урядом, який очолює прем’єр–міністр;
- контроль за діяльністю уряду здійснюють і президент і парламент;
- президент призначає главу уряду за пропозицією парламентської
більшості;
- має право призупиняти рішення уряду, підписувати
нормативно-правові акти видані урядом або відправляти їх на повторний розгляд
уряду;
- президент, як правило, є главою держави, а не главою виконавчої
влади;
- - президент
має право розпуску парламенту, а парламент має право судового розслідування —
імпічменту президента.
Президентсько-парламентськими
республіками є Уругвай,
Колумбія, Росія, Португалія, де президент активно бере участь у життєдіяльності
держави.
У парламентсько-президентських республіках (Австрія,
Україна, Ісландія, Ірландія) президент має ряд повноважень, які дозволяють йому
втручатися у суспільно-політичне життя держави, проте на практиці він ними
здебільшого не користується («сплячі повноваження»), а реальна влада перебуває
в руках уряду та парламенту.
3.Політичні режими: поняття і види.
Політичний режим — сукупність засобів та методів здійснення
державної влади. У сучасному
світі існує близько 140-160 політичних режимів, які якісно відрізняються один
від одного, як і кожна держава.
На
характер режиму впливають наступні фактори:
- способи та порядок формування органів державної влади;
- компетенція органів влади та характер взаємовідносин;
- ступінь гарантованості прав і свобод громадян;
- роль права у житті суспільства та вирішенні державних справ;
- місце і роль силових структур (армії, поліції, розвідки, служби безпеки) у державному механізмі;
- ступінь реальної участі громадян та об’єднань громадян у суспільно-політичному житті держави та в управлінні державою;
- способи розв’язання соціальних та політичних конфліктів.
Тобто в основі поділу
політичних режимів лежать поняття «демократія»
(гр. democratia — влада народу) та «антидемократія» (гр. anti — проти). Відповідно
політичні режими поділяються на демократичні та недемократичні.
Демократичний політичний режим
— це режим, заснований на
визнанні принципів рівності та свободи усіх громадян, участі народу в
управлінні державою.
Ознаками демократичного
політичного режиму є:
- джерело влади — народ (обирає владу, наділяє повноваженнями
приймати законопроекти, здійснювати виконавчо-розпорядчу діяльність для
виконання функцій держави від його імені);
- політична влада має
легітимний (законний) характер і здійснює свої повноваження на основі законів;
- розподіл влади на три
гілки: законодавчу, виконавчу, судову;
- наявність права народу
впливати на політичні рішення (вираження своїх думок у ЗМІ, демонстрації,
лобіювання, участь у передвиборчих кампаніях тощо);
- перевага більшості над меншістю при прийнятті рішень, визнанні
думки меншості (опозиції, меншин тощо);
- політичний плюралізм (наявність багатопартійної системи,
конкуренція політичних партій, політична опозиція у парламенті тощо);
- наявність і рівноправність різних форм власності;
- високий ступінь реалізації прав і свобод людини (норми, правила та
принципи взаємовідносин держави та громадян).
Ознаки недемократичного
(антидемократичного) політичного режиму протилежні демократичному.
Серед недемократичних режимів розрізняють:
тоталітарний,
авторитарний, деспотичний, тиранічний, фашистський, расистський, диктаторський,
охлократичний, теократичний.
Авторитарний
режим (лат. auctoritas — влада) — концентрація
державної влади в руках правлячої верхівки за допомогою особливих методів та
засобів організації державної влади (режим А.Піночета у
Чилі).
Ознаки:
- влада належить невеликій кількості осіб (військова хунта, олігархічна група, тиран, монарх тощо);
- необмеженість влади та непідконтрольність (в країні можуть діяти закони, лише потрібні для верхівки);
- опора на силу (наявність збройних формувань, здатних у будь-який момент придушити виступи);
- монополізація влади та політики (недопущення політичної опозиції та конкуренції, може існувати безліч політичних партій за умови їхньої підконтрольності владі);
- відсутність тотального контролю над суспільством, практичне невтручання в економіку (владу цікавлять питання перш за все власної безпеки, суспільного порядку, оборони, зовнішньої політики тощо);
- політична еліта формується шляхом призначення зверху (за принципами родинних зв’язків, товариських стосунків, поділу поглядів, а не на конкурентній основі).
Тоталітарний політичний режим (тоталітаризм — лат. totalis — весь, цілий, повний) — один із видів політичних режимів, який
характеризується повним контролем держави над усіма сферами життя суспільства,
заснований на методах ідеологічного, фізичного та психічного примусу (сталінізм в СРСР, маоїзм у Китаї).
Суттєвими
ознаками тоталітаризму є:
- панування загальної державної ідеології;
- монополія держави на засоби масової інформації;
- монополія держави на всі види зброї;
- надмірно централізований контроль над економікою;
- наявність однієї всеохоплюючої партії, яку очолює харизматичний лідер (обдарований);
- особлива система контролю та насилля (спеціальні суди, концентраційні табори, репресії);
- відсутність місцевого управління;
- поділ прав громадян залежно від становища в суспільстві;
- позбавлення прав і свобод;
- тотальний нагляд за людиною від народження до смерті.
Деспотичний
режим (гр. despotia —
необмежена влада) — режим при монархічній формі правління, коли влада здійснюється однією
особою (деспотом) і характеризується крайнім свавіллям в управлінні. Деспотичні режими існували у країнах Середземномор’я, Азії,
Африки, Південної Америки, Близького Сходу (Єгипет, Вавилон), у державах, де
панували азіатський спосіб виробництва та рабство.
Тиранічний
режим (гр. tyrannia —
одноосібне правління) — режим, також заснований на одноосібному правлінні,
проте, на відміну від деспотії, влада тирана часто встановлюється насильницьким
шляхом, шляхом зміщення законної влади.
Фашизм
(італ. fascismo, від fascio —
пучок, об’єднання) — військово-політичний режим, відкрита терористична диктатура, заснована
на націоналістичній ідеології про перевагу одних націй над іншими, що характеризується
крайньою агресивністю (Німеччина,
Італія в роки Другої світової війни).
Зараз не існує держав із
класичним фашистським режимом, проте спалахи фашистської ідеології
спостерігаються у багатьох країнах. Фашисти беруть участь у виборах, щоб потім
працювати в державних органах влади чи керувати ними (вибори 2002 року у
Франції, Нідерландах).
Расизм
— політичний режим, що базується на теорії розподілу про фізичну та
психологічну нерівноцінність людства на вищі та нижчі, повноцінні та неповноцінні
раси (режим апартеїду в ПАР).
Теократія
(гр. theos — бог + cratos —
влада) — форма
правління, при якій політична влада належить духовенству, церкві (Ватикан).
Охлократія
(гр. ohlos — натовп + cratos —
влада) — крайня
спотворена форма демократії, де пануючі верстви перетворюються на
військово-бюрократичний орден, який очолює монарх-самодержець або
вождь-диктатор. Управління
здійснюється примітивними методами із застосуванням популістських гасел,
політичних авантюр тощо.
На сучасному етапі виділяються
так звані перехідні (ліберальні)
режими. У певних країнах існують проміжні, напівдемократичні режими (Туреччина),
в інших — перехідні режими від тоталітаризму до авторитаризму (країни Африки),
в третіх — від тоталітаризму і авторитаризму до демократії (постсоціалістичні
держави).
Для цих режимів характерні: наявність конституцій та законодавчої бази, що закріплюють права
і свободи громадян, рівність, вільні економічні відносини, існування
представницьких органів влади, право народу брати участь в управлінні державою
(обирати і бути обраним) тощо. Проте їм також притаманні: низька правова і
політична культура населення, низька свідомість громадян, нерозвиненість та
недосконалість нормативно-правової бази, корумпованість чиновників і т. ін., що
значно гальмує процес переходу до демократичного режиму. Такі повільні темпи є
абсолютно нормальним явищем, оскільки процес розбудови демократичного режиму
досить серйозний і тривалий, потребує багато часу, наполегливої праці та
бажання, починаючи від пересічного громадянина до найвищих посадових осіб у
державі.
4.Форми територіального устрою держави: поняття і види.
Форма територіального устрою держави — національно-територіальна та
адміністративно-територіальна організація державної влади, яка встановлює
порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.
Розрізняють прості
(унітарні) і складні держави
(федерація, конфедерація, імперія).
Унітарна держава — це єдина централізована держава, яка
складається із адміністративно-територіальних одиниць, підпорядкованих
центральним органам влади, які не мають ознак суверенітету.
Ознаками
унітарної держави є:
- єдина система державних органів;
- єдине громадянство;
- єдина конституція і система законодавства;
- не входять державні утворення із ознаками державної незалежності (суверенітету);
- адміністративно-територіальні одиниці не мають права виходу із складу унітарної держави;
- у міжнародних відносинах є самостійним єдиним повноправним суб’єктом.
Складна держава — держава, що складається з державних
утворень, які мають ознаки державної незалежності (суверенітету).
Федеративна держава (союзна
держава) (федерація — лат. foederatio —
союз, об’єднання) — добровільне об’єднання самостійних державних утворень в єдину державу,
яка складається з рівноправних суб’єктів. На 2010 рік у світі існує 24 федерації.
Ознаками федерації є:
- оформляється шляхом укладення договору;
- є союзною державою.
Поняття і види влади. Особливості державної влади.
Влада — здатність та можливість одних осіб (груп
людей, партій...) впливати на інших за допомогою різних важелів (волі,
авторитету, права, насилля). Тобто,
це можливість теоретичного обґрунтування думок та ідей і практичне їх
впровадження. Ті особи, які мають владу, керують підлеглими, видають накази,
спрямовують їхню діяльність, а у випадку непокори мають можливість застосувати
примус (силу). Наявність влади у суспільстві цілком нормальне необхідне явище,
адже за допомогою влади забезпечується функціонування людської спільноти,
держави, підтримується порядок, законність, регулюється широке коло відносин.
Здійснення влади — це завжди двосторонній процес, процес взаємодії того, хто
має владу, та підвладного (підвладних) йому осіб.
Влада, яка регулює стосунки
між людьми, називається соціальною. Різновидами соціальної влади є: релігійна,
батьківська, партійна, державна, політична, влада народу, вчительська тощо.
Особливе місце серед видів соціальних влад займають політична та державна.
Політична влада – це спроможність
певної групи, особи проводити свою волю і лінію у політиці та суспільних
відносинах.
Державна влада — це
управління суспільством органами держави в межах їхньої компетенції. Це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і
політично панівної спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, має
монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов'язкові для всього
населення.
Основними ознаками державної
влади є:
- Верховенство — посідає найвище місце серед усіх інших видів влад та має пануюче становище (наділена такими функціями, яких не має жодна інша влада).
- Легітимність — діє на законних підставах (народ обирає на основі законів про вибори).
- Загальність — поширюється на усіх осіб, що перебувають в межах кордонів цієї держави (громадяни держави, іноземці, особи без громадянства).
- Суверенітет — незалежність від будь-якої іншої влади (здатність самостійно приймати закони, укладати договори, програми тощо).
- Публічність — владу здійснюють спеціально створені органи (парламенти, міністерства, відомства, суди, міліція...).
- Універсальність — має вплив на всі найважливіші відносини в суспільстві.
- Обов’язковість — рішення органів державної влади є обов’язковими для виконання (невиконання тягне за собою державний примус — юридичну відповідальність).
Органи державної влади. Загальна характеристика органів законодавчої,
виконавчої та судової влади.
Терміни «орган державної
влади» і «органи держави», що вживаються у науковій літературі є
взаємозамінними. Коли ми ведемо мову про органи держави, то звертається увага
на організацію держави, коли ж мова йде про органи державної влади, то мається
на увазі сутність влади – її структурна організація. Відповідно, в
демократичній державі органи державної влади поділяються на три гілки:
законодавчу,- виконавчу,
- судову.
Законодавча влада — одна з гілок державної влади, якій
делеговане народом право приймати закони й організація контролю за дотриманням
чинного законодавства. Органи, які
здійснюють законотворчість, є органами
законодавчої влади.
Основними функціями парламенту
є: законодавча, представницька, фінансова, установча, контрольна та політична.
Виконавча влада — одна з гілок
державної влади, якій делегована сукупність повноважень з управління державними
справами (контрольні, адміністративні, виконавські, розпорядчі тощо) і на яку покладається
функція виконання законів, що приймаються законодавчою владою. Основними
функціями виконавчої влади є виконавча
та розпорядча.
Виконавча
функція полягає
у виконанні змісту нормативно-правових актів прийнятих законодавчим органом.
Розпорядча
функція полягає
у здійсненні управління державою шляхом видання підзаконних нормативно-правових
актів й вказівок щодо виконання певних дій.
Органи, які здійснюють цю
діяльність, називаються органами
виконавчої влади.
Вищими органами у системі
виконавчої влади є глава держави (монарх,
президент) або уряд.
Залежно від законодавства різних країн виконавча влада може належати главі
держави та уряду, лише главі держави, лише уряду. В Україні, як і в більшості
країн світу, уряд називається Кабінетом Міністрів, хоча можливі й інші варіанти
назв. Так, у Німеччині уряд має назву Федеральний уряд, у Швеції — Державна
рада, у Швейцарії — Федеральна рада тощо.
Компетенція уряду, структура,
порядок формування залежать від форми правління держави.
Найважливішими
функціями урядів є:
§ управління державним апаратом;
§ виконання законів;
§ контроль над законодавчою діяльністю парламенту (у президентській
республіці право вето (лат. veto —
забороняю — відмова глави держави (президента, монарха) підписати та ввести у
дію законопроект, прийнятий парламентом);
Законодавча влада — одна з гілок державної влади, якій делеговане народом право приймати закони й організація контролю за дотриманням чинного законодавства. Органи, які здійснюють законотворчість, є органами законодавчої влади.- нормовстановлююча діяльність (розробка законопроектів, видання нормативно-правових актів;
- складання та виконання бюджету; здійснення зовнішньої політики тощо.
Управління на місцях здійснюється місцевими органами державної влади (державні адміністрації, агенти уряду, губернатори, комісари, префекти, представники міністерств) та органами місцевого (муніципального) управління (муніципалітети, управління, регіональні ради, планові комісії тощо).
Судова влада — одна з гілок влади, яка здійснює правосуддя, тобто розглядає та вирішує справи про правопорушення (злочини) та спори про права. Органи, що здійснюють цю діяльність, називаються органами судової влади. Правосуддя здійснюється судами.
Суд — це орган держави, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних і цивільних справ та прийняття у цих справах законних рішень. Суд є незалежним органом влади. Він підпорядковується тільки законові. Рішення, прийняті судом, є обов’язковими. На відміну від органів виконавчої влади, суд не займається розпорядчо-виконавчою діяльністю. Суд розглядає і вирішує конкретні справи та спори, що виникають внаслідок різноманітних конфліктів у суспільстві. Це можуть бути кримінальні справи, майнові спори, скарги громадян на дії чиновників тощо.
Судова система у кожній країні має свою структуру. Залежно від сфери повноважень суди поділяються на суди загальної юрисдикції та суди спеціальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції розглядають кримінальні справи, цивільні, трудові, майнові спори, справи про адміністративні правопорушення тощо. Суди спеціальної юрисдикції (спеціалізовані) розглядають справи, судочинство в яких має свою специфіку. Це можуть бути військові, церковні, адміністративні суди, промислові трибунали (у Великобританії); податкові, митні, трудові, у справах неповнолітніх (у США); трудові, адміністративні, соціальні, фінансові (у ФРН); суди у справах неповнолітніх, торговельні трибунали (у Франції) тощо.
Підсумок: З давніх - давен одні люди могли впливати на інших, мали над ними владу. Вона виявляється в багатьох формах – сімейна, релігійна, економічна, політична тощо. Особливим видом влади є державна влада, яка є загальнообов’язковою, спирається на апарат держави.
Комментариев нет:
Отправить комментарий